Станом на середину 2026 року парк фронтових бомбардувальників Су-34 у складі Повітряно-космічних сил Росії більшість незалежних аналітиків оцінює в діапазоні 130–160 машин, готових до бойового застосування. Більш консервативні дані довідника Military Balance Міжнародного інституту стратегічних досліджень фіксують близько 124–130 операційних одиниць. Загальна кількість побудованих літаків перевищила 210, включно з дослідними та передсерійними зразками, а виробництво на Новосибірському авіазаводі імені Чкалова триває темпами 15–20 машин на рік.

Ці цифри складаються з підтверджених поставок останніх років, візуально зафіксованих втрат і оцінок стану парку. Російські неофіційні джерела іноді називають цифри ближчі до 200–240, включаючи машини на ремонті та в навчальних частинах, проте західні та відкриті дані сходяться на скромніших показниках активного флоту.

Масивний силует із характерним «качиним» носом давно став візитівкою російської фронтової авіації. Су-34 створювався як глибока модернізація сімейства Су-27, але перетворився на самостійну машину з бронекабіною, бічним розташуванням крісел екіпажу та здатністю нести до восьми тонн бойового навантаження. До 2026 року саме ці літаки залишаються основною ударною силою тактичної авіації ПКС в умовах затяжного конфлікту.

Історія появи та шлях до строю

Розробка розпочалася ще в радянські роки під шифром Т-10В. Перший політ прототипу відбувся 13 квітня 1990 року. Серійне виробництво на Новосибірському авіаційному заводі імені В. П. Чкалова розгорнулося лише в середині 2000-х. Офіційно на озброєння Су-34 прийняли в березні 2014 року після тривалих державних випробувань.

Перші контракти були скромними: п’ять машин, потім 32, згодом велике замовлення на 92 літаки до 2020 року. На початок 2022 року в строю перебувало приблизно 125–140 одиниць. Після лютого 2022 року темпи поставок зросли. У 2024–2025 роках завод передавав по 12–18 машин щорічно, переважно у варіанті Су-34М з оновленою авіонікою та розширеними можливостями застосування коригованих боєприпасів.

На початок 2026 року загальна кількість побудованих Су-34 досягла приблизно 210–212 одиниць. З них сім — дослідні та передсерійні. Решта пішли до стройових полків, центрів бойового застосування та на випробування.

Де базуються і скільки реально літає

Основні полки розміщені в кількох ключових точках. 47-й гвардійський бомбардувальний авіаполк на аеродромі Балтимор під Воронежем, 559-й на Морозовську в Ростовській області, 277-й у Хабаровському краї та 2-й змішаний у Шаголі під Челябінськом. Додатково машини перебувають у Липецькому центрі підготовки та в Ахтубінську.

Точна розбивка за полками засекречена, але відкриті дані дозволяють говорити про приблизно 20–36 машин у кожному з основних з’єднань. Частина літаків постійно перебуває в ремонті, частина — на модернізації, частина — у резерві. Тому операційний парк помітно менший за загальну кількість побудованих.

У Сирії на авіабазі Хмеймім досі тримають невелику групу для демонстрації присутності, хоча основне навантаження давно лежить на українському напрямку.

Втрати та поповнення парку

З лютого 2022 року Су-34 активно застосовували для нанесення ударів коригованими авіабомбами з модулями планування. Це зробило їх пріоритетною ціллю. За даними відкритих джерел, візуально підтверджені втрати становлять близько 40–43 машин знищеними або серйозно пошкодженими. Українські заяви називають вищі цифри — понад 60, включно з пошкодженнями на аеродромах.

Виробництво частково компенсує втрати. У 2025 році Новосибірський завод передав сім партій загальною чисельністю 15–20 літаків. У липні 2026 року вже відбулася перша поставка поточного року. Темп 1–2 машини на місяць дозволяє утримувати чисельність на рівні, близькому до довоєнного, хоча інтенсивність бойових вильотів залишається високою.

Модернізація до стандарту Су-34М включає нові засоби радіоелектронної боротьби, покращену навігацію та можливість застосування важчих плануючих бомб. Ці машини поступово витісняють ранні серії.

Технічні особливості, які визначають цінність

Екіпаж із двох осіб сидить поруч — рідкісне рішення для сучасних бойових літаків. Броньована кабіна витримує влучання 20-мм снаряда. Два двигуни АЛ-31Ф дають максимальну швидкість близько 1900 км/год на висоті. Бойовий радіус із нормальним навантаженням перевищує 1000 кілометрів, а з дозаправкою в повітрі машина може працювати на значно більшій відстані.

Дванадцять точок підвіски дозволяють брати комбінацію ракет «повітря-поверхня», коригованих бомб і засобів ураження. Саме здатність працювати з УМПК-модифікованими ФАБ-ами зробила Су-34 головним носієм плануючої зброї в поточному конфлікті.

Система «Хібіни» та інші комплекси РЕБ знижують імовірність ураження ракетами середньої дальності, хоча повністю захистити від сучасних ЗРК не вдається.

Порівняння оцінок різних джерел

Розкид цифр пояснюється методологією. Довідник Military Balance враховує лише підтверджені операційні машини. Російські канали часто включають усе, що значиться на балансі, включно з тими, що стоять в ангарах без двигунів або чекають ремонту. FlightGlobal і деякі відкриті аналітики дають проміжні значення близько 150–160.

Таблиця нижче зводить основні оцінки станом на 2026 рік:

ДжерелоОцінка чисельностіПримітка
IISS Military Balance 2026124–130Операційні машини
Відкриті аналітики (консенсус)130–160З урахуванням ремонту та резерву
Російські неофіційні оцінки200–240Усі модифікації та стани
Загальна кількість побудованихпонад 210Включно з прототипами

Дані зведені на основі матеріалів IISS та відкритих публікацій аналітичних центрів.

Виробництво триває. Контракти на Су-34М розраховані щонайменше до 2027 року. Навіть за поточних втрат російська промисловість здатна підтримувати флот на рівні, достатньому для інтенсивних бойових дій. Питання лише в тому, наскільки швидко вдасться поповнювати не лише літаки, а й підготовлені екіпажі.

Су-34 залишається наймасовішим сучасним ударним літаком російської авіації. Його чисельність — це не просто цифра в довіднику. Це показник здатності промисловості працювати під тиском санкцій і водночас відображення ціни, яку доводиться платити за постійне застосування важкої авіації в зоні дії сучасних засобів ППО.

By Андрій Мельник

Андрій Мельник — спеціаліст з кібербезпеки та цифрової безпеки на zhovta.ua. Має 14 років досвіду в сфері інформаційної безпеки, раніше працював у великих IT-компаніях та державних проєктах. Пише про захист даних, актуальні кіберзагрози, безпеку смартфонів та поради для звичайних користувачів. Закінчив Харківський національний університет радіоелектроніки. Його статті відзначаються практичністю та актуальністю. Андрій регулярно виступає з лекціями про цифрову гігієну та допомагає читачам захистити себе в онлайн-просторі. Вважає, що безпека — основа сучасного цифрового життя.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *