З ким воює Ізраїль: Іран, Хезболла та ХАМАС у 2026 році

У 2026 році Ізраїль зіткнувся з викликами одразу на трьох головних фронтах. Прямий військовий удар по Ірану наприкінці лютого переріс у коротку, але руйнівну війну, яка зачепила весь регіон і світові енергетичні шляхи. Водночас відновилися запеклі бої з ліванським угрупованням «Хезболла», де ізраїльська армія намагалася створити надійну буферну зону. У секторі Газа, попри формальне перемир’я попереднього року, зберігався контроль над більшою частиною території, а також тривали точкові операції проти бойовиків ХАМАС.

Ці фронти пов’язані єдиною ниткою: Іран десятиліттями вибудовував мережу проксі-угруповань, відому як «Вісь опору». Для Ізраїлю це не абстрактна геополітика, а щоденна реальність ракетних обстрілів, евакуацій і загрози самому існуванню. Для противників — ідеологічна та військова боротьба проти держави, яку вони вважають головним ворогом у регіоні. Конфлікти 2026 року стали кульмінацією багаторічного протистояння, де кожна сторона бачить свою правду й свої червоні лінії.

Масштаб подій вражає навіть досвідчених спостерігачів. За кілька місяців загинули тисячі людей, мільйони змушені були переселятися, а глобальна економіка відчула удари по постачаннях нафти. Ізраїль, спираючись на потужну армію та підтримку союзників, досяг тактичних успіхів, але заплатив високу ціну — у вигляді втрат і економічної напруги. Противники, попри втрати, зберегли здатність завдавати відповідних ударів і впливати на порядок денний.

Історичні корені: від революції до проксі-війн

Протистояння Ізраїлю з нинішніми супротивниками сягає корінням у події другої половини XX століття. Після ісламської революції 1979 року в Ірані нове керівництво проголосило експорт революції та жорстку ворожість до Ізраїлю. Тегеран почав активно підтримувати шиїтські та сунітські угруповання, вбачаючи в них інструмент тиску на єврейську державу без прямого залучення власної регулярної армії.

«Хезболла» виникла в Лівані на початку 1980-х за прямої допомоги іранського Корпусу вартових ісламської революції. Організація швидко перетворилася на потужну силу: політичну партію з соціальними програмами та водночас добре озброєну армію, здатну вести партизанську й ракетну війну. У 2006 році вона вже продемонструвала свої можливості, обстрілюючи ізраїльські міста й змушуючи ЦАХАЛ проводити масштабну операцію.

ХАМАС, палестинське сунітське угруповання, виросло з руху «Брати-мусульмани» та взяло під контроль Газу після виборів 2006 року. Його хартія тривалий час відкрито закликала до знищення Ізраїлю. Атака 7 жовтня 2023 року, яка забрала життя понад 1200 осіб і призвела до захоплення заручників, стала найкривавішою в історії країни та спровокувала повномасштабну війну в Газі, яка згодом перекинулася на інші фронти.

Іран використовував ці групи як «стратегічну глибину»: вони отримували фінансування, зброю, навчання та політичне прикриття. Ізраїль, зі свого боку, розглядав їх як екзистенційну загрозу — особливо після того, як «Хезболла» накопичила десятки тисяч ракет, а Іран наблизився до порогу створення ядерної зброї. Так сформувалася система, де локальний інцидент міг миттєво перерости в регіональну кризу.

Прямий удар по Ірану: війна лютого–червня 2026 року

28 лютого 2026 року США та Ізраїль розпочали скоординовану повітряну операцію проти Ірану. Ізраїльська частина отримала назву «Рев лева», американська — «Епічна лють». Удари були завдані по військових об’єктах, ядерних об’єктах і ключових фігурах режиму. Серед загиблих опинився верховний лідер Ірану Алі Хаменеї. Це стало безпрецедентною подією: уперше прямий військовий удар по вищому керівництву Ісламської Республіки.

Іран відповів масованими ракетними та безпілотними атаками по Ізраїлю, американських базах у регіоні та навіть по території союзників США в Перській затоці. Було задіяно сотні балістичних ракет і тисячі дронів. Ізраїльська система ППО перехопила більшу частину загроз, але окремі влучання спричинили руйнування та жертви серед цивільного населення. Іран також тимчасово перекрив Ормузьку протоку, що негайно позначилося на світових цінах на нафту та постачаннях енергоносіїв до Азії.

Війна тривала близько трьох з половиною місяців. США та Ізраїль завдавали ударів по інфраструктурі, включно з нафтовими об’єктами та командними центрами. Іранські проксі-угруповання активізувалися на інших напрямках, особливо в Лівані. До квітня сторони вже шукали вихід, але повне припинення вогню вдалося оформити лише в середині червня. 17 червня 2026 року в Ісламабаді було підписано меморандум, який поклав край активній фазі. Однак перемир’я залишилося крихким: Іран періодично погрожував новими обмеженнями на судноплавство, а Ізраїль зберігав високу бойову готовність.

Для Ізраїлю ця війна стала перевіркою здатності завдавати превентивних ударів по далекому противнику та захищати тил від масованих ракетних обстрілів. Для Ірану — демонстрацією, що навіть після втрати лідера режим здатен на жорстку відповідь. Людські втрати сягали тисяч з обох боків, включно з цивільними в Ірані, Лівані та Ізраїлі. Економічні збитки для регіону та глобальних ринків виявилися значними.

Ключовий момент війни — загибель Хаменеї та подальша зміна керівництва в Тегерані. Це не просто персональна втрата, а удар по всій вертикалі влади, яка десятиліттями будувала антиізраїльську політику на ідеології та проксі-війнах.

Ліванський фронт: важка боротьба з Хезболлою

Коли 28 лютого почалися удари по Ірану, «Хезболла» майже одразу відновила обстріли північних районів Ізраїлю. 2 березня 2026 року угруповання випустила ракети та дрони по ізраїльських об’єктах. Для Ізраїлю це стало сигналом, що північна загроза, яка роками тримала десятки тисяч жителів в евакуації, знову активізувалася.

ЦАХАЛ відповів потужними авіаударами по Бейруту та півдню Лівану, а потім розпочав наземну операцію. Головною метою стало створення буферної зони на південь від річки Літані — приблизно тієї самої лінії, яку ізраїльтяни вже займали у 1980–2000 роках. Армія знищувала ракетні установки, склади зброї, командні пункти та цілі села, які «Хезболла» використовувала як прикриття. Було вбито кількох високопоставлених командирів угруповання та іранських радників.

Бої тривали важко. «Хезболла» застосовувала сучасні дрони, протитанкові комплекси та тактику засідок. Ізраїльські сили просувалися, захоплюючи ключові населені пункти — Бінт-Джбейль, фортецю Бофора та підступи до Набатії. До квітня–травня під контролем ЦАХАЛу опинилася значна територія південного Лівану. Понад 1,2 мільйона ліванців були змушені покинути домівки. Тисячі будівель перетворилися на руїни.

19 червня 2026 року за посередництва США, Катару та Ірану було оголошено про нове припинення вогню. Однак уже в наступні дні надходили повідомлення про порушення: ізраїльські удари продовжувалися, а «Хезболла» зберігала присутність і здатність завдавати ударів. Ізраїльське керівництво заявило, що повністю не вийде з південного Лівану, доки не буде створено надійну систему безпеки. Жителі північного Ізраїлю з обережністю поверталися до своїх домівок, але багато хто досі не вірить у довговічність перемир’я.

Газа: контроль території та точкові удари по ХАМАС

У секторі Газа формальне перемир’я діє з жовтня 2025 року. Однак реальність виглядає інакше. До весни 2026 року Ізраїль установив контроль приблизно над 60–64 % території, включно з новими блокпостами та «жовтою лінією», за якою діють жорсткі правила. Прем’єр-міністр Біньямін Нетаньягу в травні прямо заявив про намір довести цей показник до 70 %.

ЦАХАЛ проводить регулярні точкові удари по залишках командирів ХАМАС та інфраструктурі. У травні 2026 року було ліквідовано кількох високопоставлених діячів угруповання, включно з наступниками попередніх лідерів військового крила. Ці операції не переростають у повномасштабний наземний наступ, але постійно підтримують тиск на ХАМАС, позбавляючи його можливості відновити сили та управління.

Для жителів Гази ситуація залишається вкрай важкою: зруйнована інфраструктура, обмежене пересування, нестача ресурсів. Для Ізраїлю — це спосіб не допустити повторення 7 жовтня та поступово витісняти ХАМАС із ключових зон. Конфлікт тут перейшов у фазу «керованого протистояння», де жодна зі сторін не готова до повного припинення, але й не прагне до тотальної ескалації.

Порівняння основних фронтів 2026 року

Дані базуються на звітах з відкритих джерел, включно з міжнародними інформаційними агентствами та аналітичними матеріалами.

Що стоїть за кожним фронтом і чого чекати далі

Кожен із цих конфліктів має свою логіку. З Іраном — це зіткнення двох регіональних держав, де ядерна програма Тегерана та його експансіоністська політика через проксі стали червоною лінією для Єрусалима та Вашингтона. З «Хезболлою» — питання безпеки північного кордону, де ракетна загроза десятиліттями паралізувала життя цілих районів. У Газі — боротьба з організацією, яка не відмовилася від мети знищення Ізраїлю та продовжує використовувати цивільну інфраструктуру у військових цілях.

Для ізраїльського суспільства ці війни стали важким випробуванням. Багато сімей пережили евакуації, втрати близьких і постійний страх перед сиренами. Економіка несе величезні витрати на оборону та відновлення. Водночас армія продемонструвала високу ефективність у повітрі та на землі, а дипломатія — здатність координувати дії зі США навіть за різних президентів.

Противники Ізраїлю також зазнали серйозної шкоди. «Хезболла» втратила значну частину керівництва та арсеналу. Іранський режим пережив прямий удар по своїй легітимності. ХАМАС втратив більшу частину контролю над Газою. Однак жодна з цих сил не зникла повністю. Ідеологія, фінанси та зовнішня підтримка дозволяють їм зберігати вплив.

На середину червня 2026 року активна фаза прямої війни з Іраном завершена, а ліванський фронт перебуває в стані нестійкого перемир’я. У Газі продовжується поступове розширення ізраїльського контролю. Ситуація залишається динамічною: будь-яке порушення перемир’я, інцидент на кордоні чи політичне рішення в Тегерані або Єрусалимі може знову розпалити вогонь. Регіон живе в очікуванні — чи стане це кроком до більш стабільного перемир’я, чи новою ескалацією, яка зачепить уже не лише Близький Схід.