Скільки коштує стати депутатом в Україні

Ціна мандата в Україні — це не одна цифра в квитанції, а ціла драбина з формальної застави, агітації, юристів, партійного квитка та часу. Для сільської ради за мінімальної зарплати 8647 грн у 2026 році застава самовисуванця в маленькій громаді становить близько 1730 грн, а партійна застава за список до Верховної Ради — вже 8,647 млн грн. Кампанія поверх застави легко роздувається від кількох десятків тисяч гривень на селі до сотень мільйонів у столиці.

Поки діє воєнний стан, вибори президента, парламенту та місцевих рад законом заборонені, повноваження чинних рад продовжено. Цифри нижче — це «прайс» за Виборчим кодексом України і практикою останніх кампаній 2019–2020 років, перерахований на стандарти 2026 року. Хто хоче мандат після війни, має рахувати не лише заставу, а й тіньовий ринок місць у списках, рекламу, соціологію та звітність перед НАЗК.

Офіційна зарплата народного депутата у 2026 році виглядає скромно на тлі вартості входу: оклад члена комітету стартує приблизно з 33 тисяч гривень, а разом із фондом повноважень бюджет витрачає на одного нардепа близько 250 тисяч гривень на місяць. Місцевий депутат частіше працює безоплатно. Розрив між ціною квитка і «зарплатою на виході» і є головною інтригою української політики.

Хто взагалі має право на мандат

До місцевої ради можна йти з 18 років, до Верховної Ради — з 21 року. Кандидат має бути громадянином України, мати право голосу і не мати непогашеної судимості за умисний злочин. Для парламенту додатково потрібне проживання в країні останні п’ять років. Ці фільтри звучать просто, доки не доходить до пакета документів, декларації та грошової застави.

Самовисування на місцях у малих громадах ще живе. У містах із десятьма тисячами виборців і більше, у райрадах, облрадах і в парламенті дорога майже завжди лежить через партію. Партія висуває список, платить заставу, відкриває виборчий фонд, а кандидат опиняється рядком у бюлетені. Без партійної машини у великій політиці людина з паспортом і харизмою залишається глядачем.

Воєнний стан додає ще один стоп-кран. Стаття 19 Закону «Про правовий режим воєнного стану» прямо забороняє вибори президента, Верховної Ради та органів місцевого самоврядування, поки діє цей режим. Станом на вересень 2026 року воєнний стан продовжено до 31 жовтня 2026 року. Навіть ідеально зібраний пакет документів зараз нікуди не подаси: виборчий процес просто не стартує.

Застава: скільки потрібно покласти на рахунок комісії

Грошова застава — це не хабар і не «вхідний квиток до клубу багатих», а страховий депозит. Партія або кандидат переказують суму на спецрахунок комісії. Якщо список проходить у розподіл мандатів, гроші повертають. Якщо ні — вони йдуть до бюджету. Для парламенту правило жорстке: застава партії становить тисячу мінімальних зарплат на день старту кампанії.

За мінімальної зарплати 8647 грн у 2026 році партійна застава на вибори до Верховної Ради дорівнює 8 647 000 грн. Цю суму вносять одним платежем до подання документів до ЦВК.

На місцевих виборах формула інша і залежить від розміру громади. У селі чи селищі з менш ніж 10 тисячами виборців самовисуванець платить 20% мінімалки за себе. Партія платить ті самі 20% за кожного кандидата в списку. Для міського голови міста з менш ніж 75 тисячами виборців застава дорівнює одній мінімальній зарплаті. Для великих рад і міських голів великих міст діє пропорція: чотири мінімалки на кожні 90 тисяч виборців округу.

Ці формули — Виборчий кодекс України; розмір мінімальної зарплати — Закон про Державний бюджет на 2026 рік (zakon.rada.gov.ua). Для конкретного округу ЦВК рахує заставу за реєстром виборців у перші дні кампанії, тому цифра по Києву чи Львову завжди уточнюватиметься постановою комісії.

Коли заставу повертають і коли вона згорає

Парламентську заставу повертають лише партії, яка отримала право на розподіл мандатів. Решта прощаються з вісьмома з гаком мільйонами. На місцях правила м’якші: відмова в реєстрації всього списку або самовисуванця зазвичай означає повернення. Неповна сума або платіж із порушенням форми йде до бюджету без розмов. Це пастка для тих, хто переказує «майже стільки» в останній день.

Застава сама по собі не купує голоси. Вона лише відчиняє двері до бюлетеня. Далі починається справжня каса: агітація, штаб, юристи, звітність. Саме тут сільський учитель і столичний бізнесмен розходяться на порядки.

Скільки коштує сама кампанія, а не лише застава

Офіційні виборчі фонди показують лише видиму частину айсберга. Рух ЧЕСНО після парламентських виборів 2019 року підрахував, що «Слуга народу» витратила близько 114,7 млн грн і отримала 124 мандати за списком — формально приблизно 925 тисяч гривень на депутата. «Голос» за схожих витрат у 105,7 млн грн провів 17 осіб: ціна мандата вийшла понад 6,2 млн грн. Ці цифри — не «ринкова вартість місця», а бухгалтерський зліпок офіційних витрат.

На місцевих виборах 2020 року картина строкатіша. У Києві партії, кандидати в міські голови та в депутати міськради провели через рахунки понад 320 млн грн, витратили близько 310 млн. Один лише заставний пакет по столиці тоді перевищив 20 млн грн. Політологи в розмовах із журналістами спокійно множили офіційні кошториси на три–п’ять: зовнішня реклама, «день голосування», робота з дільничними комісіями та прихована реклама в соцмережах часто йдуть повз фонд.

• Сільська рада. Листівки, зустріч у клубі, кілька банерів біля магазину, бензин і чай для агітаторів. Реалістичний бюджет переможця — від 50 до 300 тисяч гривень, якщо округ спокійний і конкурентів двоє-троє.
• Міська рада середнього міста. Зовнішня реклама, місцеве ТБ чи радіо, таргетована реклама у Facebook і Telegram, штаб із п’яти–десяти осіб. Лічильник уже крутиться від 500 тисяч до кількох мільйонів.
• Обласна рада і міський голова обласного центру. Тут без телеефіру, соціології та «своїх» людей на дільницях майже не обходяться. Офіційні фонди міських голів у 2020-му легко перевищували мільйон; реальні — кілька мільйонів.
• Київрада і столичний міський голова. Кампанія УДАРу та Віталія Кличка у 2020-му за проміжними звітами тягнула на десятки мільйонів. Сукупний ринок Києва — сотні мільйонів гривень за кілька тижнів осені.
• Верховна Рада. Партія тягне загальнонаціональний ефір, білборди по всій країні, кол-центри та юридичний десант. Кандидат із середини списку особисто може майже не витрачати, якщо його «несе» бренд. Кандидат, який неофіційно купує прохідне місце, платить зовсім інші гроші — і це вже зона сірих домовленостей, а не кодексу.

Соцмережі змінили калькулятор. На місцевих виборах 2020 року лише політична реклама у Facebook та Instagram за оцінками ЧЕСНО розігналася до 5,7 млн доларів за рік, із них близько 5 млн — у вересні–жовтні. «Слуга народу» тоді лідирувала з приблизно 880 тисячами доларів за пов’язаними сторінками. У 2026 році таргет, Telegram-канали та нативні інтеграції в локальні пабліки коштують ще дорожче: інфляція, війна і дефіцит уваги роблять кожну тисячу показів жирнішою.

З чого складається кошторис штабу

Жива кампанія рідко вкладається в один рядок «реклама». Нижче — типові статті, які спливають у звітах фондів і в розмовах технологів.

1. Соціологія округу або міста: базове опитування, кілька контрольних замірів, іноді екзитпол. Навіть скромний пакет легко з’їдає десятки тисяч гривень.
2. Поліграфія та зовнішня реклама: листівки, наліпки, білборди, сітілайти. У маленькому місті це основний канал, у мегаполісі — фон для телеефіру.
3. Медіа: місцеве ТБ, радіо, сайти, «джинса». У звітах 2020 року саме ЗМІ забирали левову частку фондів міських голів.
4. Поле: агітатори по 300–800 грн за день, супервайзери, логістика. На дільниці в день голосування окрема, часто неофіційна, стаття.
5. Юристи, бухгалтерія фонду, декларації, відповіді НАЗК. Ігнорувати цей блок не можна: помилка у звіті б’є по мандату сильніше, ніж нудна листівка.

За моїм досвідом розбору фінансових звітів кампаній 2019–2020 років одна й та сама помилка повторюється знову і знову: кандидат рахує лише «видиму» рекламу і забуває про фонд на юристів і звітність. Потім НАЗК приходить із питаннями, а рахунок уже не переписати.

Партійний квиток як окрема стаття витрат

Створити партію «з нуля» в спокійний час — це не гурток за інтересами. Адміністративний збір за державну реєстрацію політичної партії дорівнює 140 прожитковим мінімумам для працездатних осіб. У 2026 році прожитковий мінімум для працездатних — 3328 грн, збір виходить 465 920 грн. Гроші в разі відмови не повертають.

На папері далі потрібні з’їзд, статут, програма, осередки в більшості регіонів. Практики оцінюють повний цикл легалізації щонайменше в кілька мільйонів гривень і чотири–шість місяців роботи. Під час воєнного стану Мін’юст документи на створення нових партій не приймає: постанова Кабміну №209 це прямо фіксує. Ринок «партій під ключ», який розквітав у нульові та десяті, зараз заморожено тим самим режимом.

Готова партія з упізнаваним брендом і державним фінансуванням коштує для новачка інакше. «Слуга народу», «Європейська солідарність» і «Батьківщина» у 2026 році отримують сотні мільйонів гривень державного фінансування за розподілом НАЗК. Місце в їхньому списку — це вже не застава у вісім мільйонів, а внутрішня ціна, яку публічно ніхто не вивішує. Журналістські розслідування роками описують цей ринок як торгівлю прохідними позиціями. Довести конкретну угоду в суді вдається рідко, але заперечувати сам феномен після десятка розслідувань уже дивно.

Що отримує обраний і скільки він коштує бюджету

Місцевий депутат у більшості громад працює без зарплати. Мандат дає вплив на землю, комуналку, тендери та «свої» кадри. Саме тому в маленьку раду йдуть підприємці, яким крісло потрібніше за зарплату. Народний депутат живе інакше.

Оклад члена комітету у 2026 році рахується від прожиткового мінімуму і стартує близько 33 280 грн «брудними» без надбавок. Науковий ступінь додає 15%. Голова Ради та його заступники отримують трохи вище за коефіцієнтами. Але головні гроші — не оклад. У бюджеті-2026 фонд депутатських повноважень роздули приблизно до 199 тисяч гривень на місяць на особу: помічники, відрядження, приймальні. Компенсація житла — ще близько 20 тисяч. «Слово і діло» та The Page сходяться в оцінці: держава витрачає на одного нардепа близько 250 тисяч гривень на місяць на «операційку», а якщо ділити весь апарат Ради на фактичну кількість депутатів, річна ціна утримання одного мандата наближається до 9,9 млн грн.

Джерела оцінок утримання парламенту — thepage.ua та slovoidilo.ua за бюджетом 2026 року. Плутати «скільки коштує стати» і «скільки держава платить уже обраному» не можна: перше платить кандидат і його партія, друге — платник податків.

Приховані витрати, про які мовчать листівки

Декларація сім’ї. Кандидат і близькі розкривають майно, доходи, готівку. Невідповідність податковій або реєстрам — привід відмовити в реєстрації або отримати кримінальну справу вже після перемоги. Підготовка декларації «під ключ» у нормального юриста коштує не як довідка з ЖЕКу.

Безпека і репутація. У 2024–2026 роках антикорупційні справи проти чинних нардепів супроводжуються заставами в десятки мільйонів гривень. Це вже не виборча застава, а кримінальна. Ціна помилки після перемоги може перевищити ціну всієї кампанії.

Час. Кампанія з’їдає місяці життя. Для підприємця це втрачений прибуток. Для найманого працівника — ризик втратити місце. Політика рідко прощає тих, хто рахує лише гривні й забуває про календар.

Найдорожча ілюзія — думка, що після війни «можна буде зайти дешево, поки всі зайняті відновленням». Перша післявоєнна кампанія буде найдорожчою: накопичиться відкладений попит партій, донорів і тих, хто чотири роки сидів у радах без переобрання.

Практичний маршрут для різних гаманців

Якщо мета — сільська рада рідної громади, шлях короткий. Громадянство, 18 років, довідки, застава близько двох тисяч гривень, кілька десятків тисяч на знайомство з людьми, яких і так знаєш на ім’я. Тут перемагає не білборд, а репутація «свого». Ми в практиці розборів місцевих кампаній не раз бачили, як учитель або фермер обходили приїжджого з бюджетом учетверо-вдесятеро більшим.

Якщо мета — міськрада обласного центру, без партії майже нікуди. Потрібен бренд, який уже є в бюлетені, або готовність тягнути заставу списку. Кампанія вимагатиме сотні тисяч, а частіше мільйони. Має сенс заздалегідь домовитися не про «місце мрії», а про реальну позицію в списку і зону відповідальності: округ, молодь, бізнес-асоціація.

Якщо мета — Верховна Рада, рахувати потрібно від восьми з гаком мільйонів партійної застави плюс загальнонаціональна машина. Одинак із валізою грошей без структури в 450 крісел не зайде. Навіть багатий самовисуванець упирається в пропорційну систему: мандати ріже партія, а не особистий рейтинг в одному районі.

Окремий шлях — не балотуватися самому, а будувати вплив поряд: помічник депутата, громадська рада, галузева асоціація. Це дешевше і часто ефективніше за перший захід у бюлетень. Мандат без команди перетворюється на гарне посвідчення і порожній календар.

Що зміниться, коли вибори все-таки призначать

ЦВК оцінює організацію парламентських або місцевих виборів у середньому в 4–5 млрд грн лише на комісії, без витрат громад на дільниці. Усі три кампанії разом — президентська, парламентська і місцева — заступник голови ЦВК Сергій Дубовик називав цифрою близько 20 млрд грн з урахуванням місцевих бюджетів. Ці гроші платить держава. Кандидати платять своє, зверху.

Мінімальна зарплата у 2026-му вже 8647 грн, і кожен наступний бюджет рухатиме застави вгору. Формули кодексу прив’язані до соцстандартів, тому «як у 2019-му» вже не буде. Рекламний ринок після війни теж не подешевшає: інвентар білбордів пошкоджений, телеаудиторія змістилася в Telegram, а увага людей коштує дорожче, ніж до лютого 2022-го.

Перші післявоєнні правила можуть переписати окремим законом. Партії в Раді ще у 2023 році говорили про спецзакон для перших виборів не раніше ніж через пів року після скасування воєнного стану. Поки тексту немає, орієнтир один: чинний Виборчий кодекс плюс інфляція. Хто готує штаб заздалегідь — збирає базу контактів, учиться звітності, не плутає заставу з бюджетом кампанії, — той зустріне старт процесу без паніки.

Мандат в Україні й надалі можна отримати за суму, порівнянну з уживаним авто, якщо йдеться про маленьку громаду і живу репутацію. Той самий мандат у Києві чи в парламенті вимагає каси, яку звичайна сім’я не збере за життя. Між цими полюсами і крутиться вся ціна питання: не магія влади, а цілком земна арифметика застави, реклами та партійної машини.