Іран та Україна: дрони, загрози та переплетіння війн у 2026 році

Відносини між Іраном та Україною за три десятиліття пройшли шлях від обережного партнерства до глибокого розриву. Постачання іранських безпілотників Shahed російській армії стало одним із найболісніших символів війни 2022 року, а в 2026-му Тегеран уже прямо погрожує українській території, звинувачуючи Київ у підтримці Ізраїлю та США. Ці події не просто зіпсували двосторонні зв’язки — вони продемонстрували, як далекі конфлікти в Східній Європі та навколо Перської затоки переплітаються через технології, санкції та розрахунки еліт. Сьогодні посольства ще працюють, але реальна взаємодія згорнута, а публічна риторика досягла рівня прямих погроз.

В основі теперішньої кризи лежить іранська підтримка російської агресії: сотні дронів-камікадзе, інструктори та технології, які допомогли Москві економити дорогі ракети й завдавати ударів по українській інфраструктурі. У відповідь Україна в 2025–2026 роках надіслала фахівців і перехоплювачі на Близький Схід, щоб допомогти протистояти іранським атакам на американські бази. Іран відреагував жорстко — в березні 2026 року депутат і голова профільного комітету парламенту Ібрагім Азіза прямо заявив, що вся територія України стала «законною ціллю» за статтею 51 Статуту ООН. Київ відповів різко й по суті: абсурдно погрожувати, коли сам роками постачає агресору зброю для вбивства українців.

Історія цих зв’язків повчає: навіть далекі країни не можуть залишатися осторонь, коли великі війни змінюють правила гри. Дронові технології, які Іран відточував десятиліттями, а Україна довела до досконалості в бойових умовах, тепер визначають не лише результат окремих битв, а й баланс сил між цілими блоками.

Дипломатичні корені та перша глибока тріщина

Формальні відносини між Іраном і Україною встановили в січні 1992 року, невдовзі після визнання незалежності України. Посольства відкрилися швидко: іранське — в Києві, українське — в Тегерані. У 1992-му президент Леонід Кравчук відвідав Тегеран, де сторони підписали декларацію про принципи дружби, поваги до суверенітету та територіальної цілісності. Іран у 2014 році не визнав анексію Криму — це було важливо для Києва.

Економіка давала надію. У 2016–2019 роках товарообіг сягав сотень мільйонів доларів. Україна постачала соняшникову олію, кукурудзу, турбіни та запчастини для локомотивів. Іран віз назад фісташки, родзинки, фініки, фармацевтику та нафтохімію. У 2016-му відбулася перша зустріч спільної комісії з торговельно-економічного співробітництва, спростили візовий режим. Культурні зв’язки тягнулися через музику: викладачі з Київської консерваторії їздили до Тегерана, іранські науковці брали участь у конференціях в Одесі та Львові. Студенти отримували гранти на вивчення перської мови.

Усе змінилося 8 січня 2020 року. Рейс PS752 Ukraine International Airlines вилетів із Тегерана до Києва і був збитий двома ракетами Корпусу вартових Ісламської революції (КВІР) всього за три хвилини після зльоту. Загинули 176 людей — громадяни України, Канади, Ірану, Швеції, Великої Британії та інших країн. Спочатку Іран заперечував свою провину, потім визнав «помилку» під тиском доказів. Сім’ям запропонували по 150 тисяч доларів в односторонньому порядку, але багато родичів продовжують домагатися повноцінного розслідування та справедливості через міжнародні суди. Справа досі розглядається в Міжнародному суді ООН. Ця трагедія стала першою серйозною тріщиною, після якої довіра вже ніколи не відновилася повністю.

2022 рік: вибір Тегерана та іранські дрони в українському небі

Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року, Іран спочатку займав обережну позицію. Утримався під час голосування за деякими резолюціями ООН, закликав до припинення вогню. Але вже в липні 2022-го, під час візиту Володимира Путіна до Тегерана, верховний лідер Алі Хаменеї назвав дії Росії «превентивними заходами» проти розширення НАТО. Це стало сигналом: Іран обрав сторону.

З серпня-вересня 2022 року почалися постачання іранських безпілотників. Перша партія включала Shahed-136 (в Росії їх називають «Герань-2»), Shahed-131 та Mohajer-6. Дрони прилітали в розібраному вигляді транспортними літаками, пізніше налагодили складання на заводі в особливій економічній зоні «Алабуга» в Татарстані. За різними оцінками, лише в 2022–2023 роках Росія отримала сотні таких апаратів, а згодом перейшла на масове власне виробництво за іранськими технологіями. Іранські інструктори навчали російських військових у Криму та інших місцях.

Україна відреагувала швидко. У вересні 2022-го відкликали акредитацію іранського посла, скоротили штат посольства. У 2023 році запровадили жорсткі санкції проти Ірану терміном на 50 років — заборона на торгівлю, інвестиції, передачу технологій. Багато в Україні досі пам’ятають ночі, коли дешеві іранські дрони летіли на електростанції, теплоелектроцентралі та житлові квартали. Кожен такий удар — це не просто зруйнована підстанція, а години без світла, води й тепла в мороз, зламані долі.

Як Shahed змінив правила війни і чому це важливо для обох країн

Shahed-136 — це відносно простий, дешевий (близько 20–30 тисяч доларів) безпілотник-камікадзе з дальністю до 2000 км. Він літає низько, використовує GPS та інерційну навігацію, несе бойову частину близько 40–50 кг. Головна перевага — масовість. Росія навчилася запускати їх десятками й сотнями одночасно, перевантажуючи системи ППО. Дорогі ракети Patriot чи S-300 витрачалися на перехоплення дешевих цілей, що було економічно вигідно Москві.

Україна швидко адаптувалася. На зміну дорогим ракетам прийшли зенітні гармати Gepard, кулемети, електронна боротьба, а пізніше — власні FPV-дрони та морські безпілотники. Досвід, отриманий в відбитті іранських атак, Україна тепер передає партнерам. У 2025–2026 роках, коли США та Ізраїль завдавали ударів по іранських об’єктах, Київ надіслав на Близький Схід фахівців і перехоплювачі дронів. Зеленський прямо говорив, що Україна ділиться досвідом, але не воює з Іраном.

Паралелі очевидні. І Іран, і Україна показали, що в сучасному конфлікті дешеві безпілотники можуть серйозно ускладнити життя набагато сильнішому супротивнику. Для Ірану це спосіб обійти санкції та проєктувати силу. Для України — питання виживання та асиметричної відповіді. Обидва випадки довели: дронова війна вже не майбутнє, а сьогодення, і правила переписано заново.

Березень 2026-го: «законна ціль» та нова хвиля ескалації

14 березня 2026 року іранський депутат Ібрагім Азіза опублікував у соцмережі заяву: надаючи підтримку Ізраїлю дронами, Україна «фактично опинилася залученою до війни» і вся її територія стала законною ціллю за статтею 51 Статуту ООН про самооборону. Причина — допомога українських фахівців і техніки в захисті американських баз та ізраїльських об’єктів від іранських ракет і дронів під час загострення на Близькому Сході.

Реакція Києва була жорсткою й емоційною. Представник МЗС України назвав заяви абсурдними: режим, який роками постачав дрони для вбивства українців, тепер погрожує і посилається на самооборону. В той же період Зеленський підтвердив, що надіслав «серйозні команди» на Близький Схід саме для обміну досвідом у боротьбі з дронами.

Це не просто риторика. На тлі триваючих обмінів ударами між США, Ізраїлем та Іраном навіть у липні 2026 року будь-які нові гравці в цій грі підвищують ставки. Мирні переговори щодо України відкладалися через близькосхідну ескалацію. Ціни на нафту коливалися. А для звичайних людей в Україні та Ірані це означало нові ризики й нові приводи для тривоги.

Що відбувається з посольствами, торгівлею та людьми сьогодні

Формально дипломатичні відносини зберігаються. Посольства працюють. Але реальний зміст майже нульовий. Торгівля впала до символічних обсягів. Культурні та освітні програми заморожені. Українці, які раніше їздили до Ірану за фісташками чи на лікування, тепер дивляться на цю країну крізь призму палаючих міст і нічних дронових атак.

Всередині Ірану теж не все однозначно. Були голоси проти підтримки Росії — від колишніх президентів до реформістів і навіть деяких військових. Але рішення приймали верховний лідер та Вища рада національної безпеки. Для українців Іран надовго залишиться країною, чиї дрони били по їхніх домівках. Для іранців Україна — далека земля, де їхні технології використали в чужій війні, а тепер ще й допомагають противникам Тегерана.

Майбутнє, яке залежить не лише від Києва та Тегерана

Відносини Іран — Україна сьогодні — це дзеркало великих процесів: зміцнення осі Москва–Тегеран, поширення дронових технологій і того, як локальні конфлікти втягують усіх. Санкції проти Ірану лише посилюються, а Україна продовжує отримувати допомогу Заходу. Чи можлива нормалізація? Теоретично — так, якщо зміниться режим у Тегерані або з’явиться глобальна домовленість щодо великих воєн. Практично — в найближчі роки малоймовірно.

Найважливіше сьогодні — розуміти, що ці дві історії вже нерозривні. Досвід України в боротьбі з іранськими дронами допомагає захищати американських солдатів на Близькому Сході. Досвід Ірану в постачанні дешевих безпілотників допомагає Росії економити ресурси у війні проти України. Коло замкнулося. І розірвати його зможуть лише ті, хто навчиться домовлятися не через погрози, а через реальні компроміси, що враховують людські життя по обидва боки конфліктів.

Поки що залишається одне: стежити за кожною новою заявою, кожним перехопленим дроном і кожним днем, коли посольства ще тримають двері відчиненими, хоча справжні мости між народами сильно пошкоджені.