Віталій Шабунін: шлях антикорупціонера крізь реформи та війну

Віталій Шабунін — рідкісний приклад людини, яка не просто критикує систему з комфортного крісла, а готова ризикувати всім — від репутації до здоров’я — заради ідеї прозорої та чесної влади в Україні. Як засновник і незмінний керівник Центру протидії корупції, він стояв біля витоків багатьох реформ, ініціював десятки розслідувань високопосадовців і навіть змінив парламентські коридори на окопи, коли почалася повномасштабна війна. Сьогодні, після демобілізації зі Збройних Сил через серйозні проблеми із зором, він готується повернутися до активної роботи в ЦПК, залишаючись однією з найпомітніших постатей в українському громадянському суспільстві.

Його історія — це не лише хроніка перемог і поразок у боротьбі з корупцією, а й розповідь про особисту ціну, яку платять ті, хто кидає виклик усталеним схемам та інтересам. Шабунін не обмежується гучними заявами: він вибудовує системну роботу через юридичні інструменти, громадський тиск і участь у формуванні нових інституцій. В епоху, коли корупція залишається однією з головних загроз національній безпеці, особливо в умовах війни та відновлення, його діяльність безпосередньо впливає на довіру громадян до держави та ефективність антикорупційних органів.

Незважаючи на судові позови, звинувачення в політичному переслідуванні та фізичні випробування, Шабунін продовжує бути впливовою постаттю. Розуміння його шляху допомагає краще усвідомити складнощі антикорупційної боротьби в сучасній Україні, де громадянські активісти часто опиняються на лінії вогню з кількох боків одразу.

Ранні роки та перші кроки в громадському житті

Віталій Вікторович Шабунін народився 26 листопада 1984 року в Рівному. З ранніх років він виявляв інтерес до громадських процесів: будучи студентом п’ятого курсу, домігся обрання депутатом Рівненської міської ради. Це був не випадковий успіх — молодий активіст уже тоді займався розвитком молодіжних ініціатив на місцевому рівні, просуваючи ідеї прозорості та участі громадян у прийнятті рішень. Робота в раді дала йому перші практичні навички взаємодії з владою, виявлення проблем і пошуку рішень через формальні та неформальні канали.

У 2008 році Шабунін переїхав до Києва. Тут він приєднався до громадянської мережі «Опора», відомої моніторингом виборів і захистом прав громадян. Згодом очолив молодіжну організацію «Всеукраїнська фундація регіональних ініціатив». Ці роки стали школою системного активізму: від спостереження за виборами до розробки програм розвитку регіонів. Саме тоді сформувався його підхід — не разові акції, а довгострокова робота над інституціями та правилами гри. Досвід місцевого самоврядування в Рівному та столична активність підготували його до створення власної організації, здатної впливати на національному рівні.

Створення Центру протидії корупції та його модель роботи

У 2012 році Шабунін заснував громадську організацію «Центр протидії корупції» (ЦПК). Це сталося в період, коли корупція за режиму Януковича досягла системного рівня, а громадське невдоволення наростало. ЦПК не став просто черговою «викривальною» структурою. Організація зосередилася на глибокому аналізі, зборі доказів, ініціюванні кримінальних проваджень і просуванні законодавчих змін. Команда юристів, аналітиків і розслідувачів вивчає декларації посадовців, державні закупівлі, майнові угоди та зв’язки між політиками й бізнесом.

Фінансування ЦПК значною мірою спирається на гранти міжнародних організацій і уряду США — практика, типова для незалежних громадських структур у країнах із перехідною демократією. Це дозволяє зберігати автономію від української влади, але водночас стає приводом для критики з боку опонентів, які називають активістів «грантоїдами». На практиці така модель дала можливість вести розслідування без оглядки на політичну кон’юнктуру. За роки роботи ЦПК сприяв відкриттю понад ста кримінальних справ і брав участь у розробці ключових антикорупційних законопроєктів.

Ключові розслідування, реформи та вплив на систему

Одним із яскравих прикладів стало звернення Шабуніна у 2016 році, яке призвело до порушення справи проти тодішнього голови МВС Арсена Авакова за епізодом з відчуженням земельної ділянки в Харківській області. Хоча справу швидко закрили, вона продемонструвала готовність ЦПК торкатися чутливих тем. Інший напрямок — розслідування закупівель рюкзаків для учасників АТО у фірми, пов’язаної з сином міністра. Матеріали були долучені до провадження. ЦПК також ініціював перевірки щодо голови Державної фіскальної служби Романа Насірова та інших високопосадовців.

Особливе місце посідає робота над впровадженням системи електронних декларацій. Шабунін активно виступав за її запуск, наголошуючи на необхідності прозорості доходів і майна посадовців. Ця реформа, що стала однією з головних перемог постмайданного періоду, дозволила суспільству та правоохоронцям відстежувати необґрунтоване збагачення. ЦПК увійшов до Громадської ради при Національному антикорупційному бюро України, впливаючи на обговорення кадрових питань і стратегії відомства.

Робота Шабуніна та його команди не лише викрила конкретні схеми, а й створювала прецеденти, які змінювали правила гри для всієї політичної еліти. Навіть коли справи не доходили до вироків, сам факт публічного розбору активів і зв’язків змушував багатьох замислитися про наслідки.

Для просунутих читачів важливо розуміти обмеження такого підходу: багато проваджень застрягають у судах, а корупція еволюціонує разом із новими викликами — оборонними закупівлями, відновленням інфраструктури. Тим не менш, постійний тиск із боку ЦПК підтримує громадський запит на справедливість.

Політичні баталії, атаки та спроби тиску

Активна позиція Шабуніна неминуче призводила до відповідної реакції. У 2016–2017 роках розгорнулася інформаційна кампанія з акцентом на його майно (будинок у Бориспільському районі, зареєстрований на дружину) та використання грантових коштів. Шабунін і ЦПК надавали пояснення та документи, наголошуючи на прозорості операцій. У червні 2017 року стався інцидент із блогером Всеволодом Филимоненком, якого згодом суд визнав журналістом. За версією Шабуніна, він відреагував на образу колеги. Справа тягнулася майже дев’ять років; у травні 2026 року Дніпровський районний суд Києва визнав його винним за відповідною статтею, захист заявив про намір оскаржити вирок.

У липні 2020 року невідомі підпалили будинок Шабуніна. Ці події вписуються в ширшу картину тиску на незалежних активістів, які критикують владу незалежно від того, хто перебуває при владі. Шабунін неодноразово заявляв, що такі атаки — плата за принципову позицію.

Служба в армії: від добровольця до демобілізації за станом здоров’я

24 лютого 2022 року, в перший день повномасштабного вторгнення, Шабунін добровільно мобілізувався. Понад чотири роки він служив у 43-й окремій механізованій бригаді. Для людини, звиклої до аналітичної та публічної роботи, перехід у військову реальність став серйозним випробуванням. За його словами, він брав участь у розвитку підрозділу дронової ППО, але згодом стикався з переведеннями на завдання, які сприймав як менш значущі.

У 2024–2025 роках Державне бюро розслідувань відкрило проти нього провадження за підозрою в ухиленні від служби, підробці документів і незаконному використанні автомобіля ЗСУ. Шабунін і ЦПК розцінюють це як політичне переслідування за критику Офісу президента та особисто Андрія Єрмака. Громадські організації та журналісти виступили із заявами на його підтримку, вказуючи на абсурдність звинувачень в умовах, коли він перебував на службі та виконував накази, включно з відрядженням до Національного агентства з питань запобігання корупції.

У травні 2026 року військово-лікарська комісія визнала Шабуніна непридатним до військової служби через тяжку форму глаукоми обох очей. За його заявами, захворювання пов’язане з проходженням служби. Він втратив значну частину зору, переніс лазерні корекції у 2024 році без суттєвого покращення й ухвалив рішення звільнитися.

19 травня 2026 року Шабунін оголосив про завершення служби. «Я вже вдома. Побуду з родиною, стабілізую захворювання зору і повністю повернуся до діяльності ЦПК», — заявив він. Цей крок став символом не лише особистої жертви, а й готовності продовжувати боротьбу в цивільному полі.

Повернення до місії та актуальні виклики 2026 року

Після демобілізації Шабунін зосередився на відновленні здоров’я та підготовці до повноцінного повернення в ЦПК. Організація продовжує моніторити корупційні ризики в оборонній сфері, процесах відновлення та розподілу міжнародної допомоги. В умовах війни ці напрями набувають особливої гостроти: найменші зловживання тут підривають обороноздатність і довіру партнерів.

Судові процеси тривають. Вирок у справі 2017 року буде оскаржено. Нові провадження ДБР також залишаються в фокусі уваги громадськості. Шабунін використовує Telegram-канал і соціальні мережі для прямого інформування громадян про свою позицію та поточні розслідування. Це дозволяє зберігати прямий зв’язок з аудиторією в обхід традиційних медіа.

Життя Віталія Шабуніна переплелося з ключовими етапами сучасної української історії. Від студентського активізму в провінційному Рівному до національного рівня та фронту — кожен поворот вимагав нових якостей: аналітичного розуму, юридичної точності, готовності до ризику і, зрештою, фізичної стійкості.

Сьогодні, коли Україна продовжує боротися за незалежність і водночас будує більш справедливу державу, досвід таких людей, як Шабунін, стає особливо цінним. Його повернення до роботи в ЦПК — це не просто особисте рішення, а продовження довгої кампанії, в якій кожне розслідування, кожен публічний крок і кожна жертва наближають той день, коли корупція перестане бути нормою, а стане винятком, за який неминуче настає відповідальність. Розмова про цю людину та її справу, зі всією ймовірністю, ще далека від завершення.