Внутрішньо переміщені особи в Україні: статус, права та шляхи подолання кризи

Понад чотири з половиною мільйона українців опинилися в ситуації, коли їхня власна держава перестала бути територією безпеки. Вони не залишили країну, але змушені жити в невизначеності, адаптуючись до нових умов у чужих містах. Це люди, яких формально називають внутрішньо переміщеними особами, або ВПО — категорія громадян, чиї статус і права до недавнього часу перебували в зоні своєрідного правового напівмороку. За останні роки українська держава та міжнародна спільнота почали системно розв’язувати цю проблему, але масштаб кризи та складність ситуації залишаються колосальними.

У цьому матеріалі ми розберемося, хто такі ВПО з юридичної точки зору, які цифри стоять за цим явищем, які права мають переселенці та які реальні виклики вони зустрічають щодня. Йдеться не просто про статистику — це історія мільйонів людей, які втратили домівки, роботу, соціальні зв’язки та звичний уклад життя.

Визначення та юридичний статус внутрішньо переміщених осіб

Поняття внутрішньо переміщених осіб закріплено в міжнародному праві та має чітке визначення. Згідно з Керівними принципами Організації Об’єднаних Націй щодо переміщення осіб усередині країни, розробленими 1998 року, ВПО — це люди або групи людей, які були змушені тікати або покинути свої домівки чи місця постійного проживання через збройний конфлікт, ситуацію загального насильства, порушення прав людини або стихійні лиха та техногенні катастрофи, не перетнувши міжнародно визнаного державного кордону.

Ключова відмінність ВПО від біженців полягає в тому, що внутрішньо переміщені особи залишаються громадянами своєї держави та перебувають на її території. Однак ця позиція містить глибоке протиріччя: люди залишаються під теоретичною юрисдикцією своєї країни, але часто не отримують від неї належного захисту саме тому, що є її громадянами, а не міжнародними біженцями. Це створює специфічний правовий вакуум, який тривалий час не регулювався належним чином.

В українському законодавстві статус ВПО визначено законом «Про внутрішньо переміщених осіб», ухваленим 2014 року. Отримання цього статусу вимагає офіційної реєстрації та внесення до державних реєстрів. Статус ВПО дає людині право на державну підтримку, пільги при працевлаштуванні та участь у спеціальних програмах соціального забезпечення.

Масштаб внутрішнього переміщення в Україні

Цифри, які озвучують українські державні органи, вражають своєю величиною. Станом на початок 2026 року в Україні офіційно зареєстровано 4,62 мільйона внутрішньо переміщених осіб. Однак ця цифра розповідає лише половину історії. Експерти та урядові аналітики вказують, що реальна кількість ВПО значно вища — можливо, 5–6 мільйонів осіб, враховуючи тих, хто не оформив офіційно статус із різних причин: брак інформації, складність бюрократичних процедур або небажання входити в державні системи.

Процес переміщення не був одномоментним явищем. Перша хвиля переселенців з’явилася після початку конфлікту на сході 2014 року. Друга, значно масштабніша хвиля, розпочалася з повномасштабної російської агресії в лютому 2022 року. За три роки війни кількість ВПО зросла експоненційно: якщо 2022 року їх було приблизно 170 тисяч, 2023 року — 370 тисяч, 2024 року — 420 тисяч, то до кінця 2025 року цифра сягнула 4,6 мільйона. Евакуація населення триває й дотепер із регіонів, які регулярно обстрілює ворог.

Джерело: Мінсоцполітики України, дані станом на листопад 2025 року.

Концентрація переселенців у певних регіонах створює додаткове навантаження на локальну інфраструктуру, житловий ринок і соціальні заклади. Дніпропетровська та Харківська області стали основними центрами притягнення ВПО, що зумовлено відносною безпекою та економічними можливостями цих регіонів. Київ прийняв на своїй території близько 433 тисяч переселенців — це означає, що кожен чотирнадцятий киянин є ВПО.

Державна підтримка та соціальні гарантії для ВПО

Українська держава передбачила цілий набір заходів, спрямованих на матеріальну та соціальну підтримку внутрішньо переміщених осіб, хоча масштаб проблеми значно перевищує наявні ресурси. Система підтримки розвивалася поступово, починаючи з 2014 року, і отримала суттєве розширення після повномасштабної війни 2022 року.

Щомісячна грошова допомога

Базова форма державної допомоги ВПО — це щомісячні виплати на проживання. На 2026 рік розмір допомоги становить 2000 гривень на одного дорослого та 3000 гривень на кожну дитину або людину з інвалідністю в сім’ї. Однак отримують цю допомогу далеко не всі переселенці — приблизно одна чверть від усіх зареєстрованих ВПО. Обмеження пов’язані з перевіркою доходів: сім’я втрачає право на виплати, якщо її сукупний дохід перевищує встановлений прожитковий мінімум.

У 2026 році відбулися важливі зміни в правилах призначення виплат. Діти внутрішньо переміщених осіб тепер отримують допомогу незалежно від доходу батьків — це захід, запроваджений з 1 лютого 2026 року. Люди, яким раніше відмовили у виплатах через перевищення доходу, отримали можливість повторно подати заяви та розраховувати на перегляд рішення в світлі підвищення прожиткового мінімуму. Максимальний термін отримання виплат для соціально вразливих категорій (пенсіонери, люди з інвалідністю, багатодітні сім’ї) було продовжено з 24 до 30 місяців, давши таким сім’ям ще пів року підтримки.

Житлові програми

Житлове питання залишається одним із найгостріших для переселенців. Держава запустила кілька програм для допомоги ВПО в придбанні нерухомості. Програма «єВідновлення» передбачає видачу житлових ваучерів розміром до 2 мільйонів гривень для громадян з певного статусу — насамперед для учасників бойових дій та інвалідів війни, які водночас є ВПО. Такі ваучери можна використати для прямого придбання житла, інвестування в будівництво або внесення першого внеску за іпотекою. Станом на початок 2026 року понад 28 тисяч осіб подали заявки на отримання ваучерів, і перші виплати розпочалися наприкінці лютого.

Паралельно діє програма «Власний дім», яка передбачає пільгове кредитування. ВПО можуть отримати кредит до 600 тисяч гривень під 3% річних на термін до 20 років (для молодих сімей — до 30 років) для придбання або будівництва житла в сільській місцевості. Незважаючи на вигідність умов, ця програма охоплює поки що невелику кількість переселенців, оскільки більшість ВПО потребують житла в міських умовах.

Додаткові соціальні гарантії

Окрім прямих фінансових виплат, ВПО мають право на низку інших благ. Зокрема, держава надає медичне обслуговування, включно з розширеними програмами медсестринського догляду для осіб, які потребують постійної допомоги. Працює 179 так званих Центрів життєстійкості по всій Україні, які надають переселенцям безкоштовну психологічну допомогу, групову терапію та консультації фахівців. Це особливо важливо, зважаючи на те, що травматичний досвід переміщення та втрат часто супроводжується депресією, тривожністю та ознаками посттравматичного стресу.

Виклики, які стоять перед внутрішньо переміщеними особами

Проблема працевлаштування та адаптації на ринку праці

Якщо розглядати ВПО як економічно активне населення, то ситуація виглядає тривожно. За даними аналітиків, близько 860 тисяч переселенців працездатного віку не мають роботи. Причини цього явища різноманітні. Насамперед виникає проблема невідповідності навичок і кваліфікації потребам місцевого ринку праці. Людина, яка працювала інженером на підприємстві в окупованому Луганську, може виявитися не затребуваною в Києві чи Дніпрі, де ринок структурований інакше. Крім того, існує психологічний фактор: стрес, втрата орієнтирів та невизначеність майбутнього знижують мотивацію та здатність до працевлаштування.

Роботодавці, хоча й отримують податкові пільги за працевлаштування ВПО, часто з обережністю ставляться до переселенців. Упередження, побоювання щодо стабільності та розмови про те, що ВПО менш надійні в період нестабільності, створюють невидимий, але дієвий бар’єр для інтеграції на ринку праці. ДТЕК та деякі великі компанії проводили програми з працевлаштування переселенців, і такі ініціативи показали позитивні результати, але залишаються епізодичними, а не системними.

Психологічний та соціальний вимір

Психологічна підтримка внутрішньо переміщених осіб тривалий час існувала на папері, але не як реальна практика, вбудована в державну політику. Травматичний досвід поспішного переїзду, втрати дому та близьких залишається незагоєною раною для мільйонів українців. Держава зосереджувалася на технічних аспектах — реєстрації, виплатах, розселенні, — але мало уваги приділяла питанням адаптації та відновлення психічного здоров’я.

Спільнота переселенців часто залишається роз’єднаною та невидимою. На відміну від біженців, які отримують міжнародну увагу, ВПО можуть роками жити в ізоляції у своїй власній державі, не маючи доступу до спеціалізованої підтримки. Недостатнє соціальне визнання їхнього статусу та внеску в економіку й суспільство створює відчуття безмісності та неприналежності.

Відмінності в доступі до допомоги

Система підтримки ВПО створена, але її охоплення та ефективність залишаються обмеженими. Не всі переселенці знають про доступні їм права та програми, не всі мають технічну можливість подати заявку через електронні системи, не всі можуть подолати бюрократичні перешкоди. Місто та регіон проживання значною мірою визначають, наскільки ВПО може скористатися державною підтримкою. У великих містах інфраструктура розвинена краще, ніж у невеликих поселеннях, де допомога може бути недоступною.

Перспективи та рамки державної політики

У квітні 2023 року український уряд затвердив Стратегію державної політики щодо внутрішнього переміщення на період до 2025 року (пізніше продовжену). Документ спрямований на довгострокове розв’язання проблеми ВПО, а не на тимчасові заходи. Стратегія охоплює кілька ключових напрямів: стабілізацію житлового питання, інтеграцію переселенців на ринок праці, зміцнення їхніх прав та соціальне відновлення спільнот.

Однак реальна реалізація цієї стратегії залежить від кількох факторів: триваючої війни, доступних фінансових ресурсів та політичної волі. Міжнародна підтримка, включно з допомогою від ООН, Європейського Союзу та інших країн, відіграє критичну роль, але не може замінити власних зусиль держави. Для мільйонів українців повернення в свої домівки колись залишиться єдиним реальним розв’язанням, але цей день, ймовірно, знаходиться далеко в майбутньому.

Внутрішньо переміщені особи України — це не просто статистика і не допоміжне питання в глобальній повістці війни. Це люди, які пережили втрати, пристосовуються до нових життєвих реалій і намагаються зберегти людську гідність в умовах екстремальної невизначеності. Адекватна соціальна політика, доступ до якісної допомоги та визнання їхніх особливих потреб — не благодійність, а основний обов’язок держави перед своїми громадянами. Лише системний і довгостроковий підхід до розв’язання цієї проблеми, підкріплений достатніми ресурсами, може забезпечити реальну інтеграцію ВПО та відновлення їхнього життя.