Суддя Тандир: від крісла голови суду до СІЗО та рішення ЄСПЧ

Олексій Тандир, колишній голова Макарівського районного суду Київської області, опинився в центрі одного з найрезонансніших кримінальних проваджень сучасної України. Вночі проти 26 травня 2023 року він за кермом Lexus ES350 збив насмерть 23-річного нацгвардійця Вадима Бондаренка, який ніс службу на блокпосту при в’їзді до Києва. Справа швидко вийшла за межі звичайної ДТП: у ній переплелися питання суддівської етики, воєнного часу, тривалого тримання під вартою та міжнародного права.

За три роки розслідування Тандир пройшов шлях від діючого судді з імунітетом до звільненого екс-судді, який отримав компенсацію від держави за рішенням Європейського суду з прав людини і зіткнувся з новими підозрами в масштабній схемі з квартирами померлих. Історія показує, як одна трагічна ніч викрила глибокі суперечності в українській судовій системі та суспільстві, яке живе в умовах війни.

Для тих, хто вперше чує це прізвище, важливо зрозуміти контекст: Тандир — це не просто «ще один винуватець ДТП». Це людина, яка роками здійснювала правосуддя, зокрема у справах про п’яних водіїв, а потім сама опинилася на лаві підсудних. Його справа зачіпає фундаментальні питання — чи можна довіряти судді, який сам порушує закон, і як держава має балансувати між покаранням злочинця та дотриманням прав будь-якого обвинуваченого.

Шлях до суддівського крісла: кар’єра, що розпочалася за Януковича

Олексій Віталійович Тандир народився 12 серпня 1982 року. Уже в молодості він пов’язав життя з правовою системою. Після закінчення університету працював в апараті Верховного Суду України, швидко просувався кар’єрними сходами. У 2010 році указом тодішнього президента Віктора Януковича його призначили суддею Макарівського районного суду Київської області. За кілька років він очолив цей суд.

У 2018 році Тандир став членом Асоціації правників України. У грудні 2022-го брав участь у XI Судовому форумі, де обговорювали «воєнну трансформацію правосуддя». На перший погляд — типова кар’єра успішного регіонального судді. Але за сухими фактами біографії ховалася особливість, яка пізніше стала предметом запеклих суперечок.

За даними громадських активістів і журналістів, Тандир виявляв помітну лояльність до водіїв у стані алкогольного сп’яніння. Із приблизно 200 справ за статтею 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (керування транспортним засобом у стані сп’яніння), які він розглядав із 2011 по 2023 рік, значна частина закінчувалася закриттям провадження. Особливо показові 2018–2020 роки: із 85 таких справ 80 припинили. Серед них — справа судді Києво-Святошинського суду Дмитра Усатого, який у нетверезому стані потрапив у ДТП з тяжкими наслідками. Тандир закрив провадження «за відсутністю складу правопорушення».

Активісти «АвтоМайдану» та журналісти неодноразово вказували на шаблонні виправдання, які приймав суддя: помилки в протоколах, відсутність калібрування алкотестера, «втрачені печатки» в лікарні, твердження водіїв, що вони «не керували автомобілем», а просто сиділи в ньому. Багато справ закривалися через спливання строків давності через нескінченні перенесення слухань. Така практика створювала відчуття вибірковості правосуддя — особливо коли йшлося про людей із певними зв’язками.

Ніч, яка все змінила: 26 травня 2023 року

25 травня 2023 року близько 23:55 Олексій Тандир керував автомобілем Lexus ES350 по Житомирській трасі в напрямку Києва. На Берестейському проспекті, при в’їзді до столиці, стояв блокпост. На ньому ніс службу 23-річний нацгвардієць Вадим Бондаренко з Черкаської області. В нього залишилися дружина та троє дітей — двоє старших від попереднього шлюбу і дворічна донька. Батько та брат загиблого на той момент захищали країну на фронті.

За версією слідства, Тандир значно перевищив швидкість і в стані алкогольного сп’яніння здійснив наїзд. Солдат загинув на місці. За кілька хвилин до початку комендантської години. В автомобілі виявили напівпорожню пляшку алкоголю. Тандир відмовився проходити огляд на місці. Згодом слідство Державного бюро розслідувань (ДБР) отримало судовий дозвіл на примусовий забір біологічних зразків. Під час процедури екс-суддя, за даними слідчих, спробував сфальсифікувати результати — замість сечі здав воду та слину. Незважаючи на це, експертиза підтвердила наявність алкоголю.

Швидкість автомобіля, за висновком експертизи, становила близько 100 км/год. Захист Тандира стверджував протилежне: швидкість була безпечною, наїзд стався за 100 метрів від блокпосту, а не на ньому, а пляшка залишилася з попереднього дня. Ці аргументи слідство та суд згодом не прийняли.

Трагедія набула особливої гостроти саме через воєнний контекст. Блокпости у 2023 році були частиною системи захисту столиці. Людина у формі, яка стояла на посту, символізувала тих, хто утримував країну. Коли суддя — представник влади, яка має захищати закон, — збиває саме таку людину, суспільний резонанс стає неминучим.

Розслідування, арешт і перші роки в СІЗО

ДБР відкрило кримінальне провадження. Тандиру оголосили підозру у вчиненні злочину, який передбачає до десяти років позбавлення волі. Вища рада правосуддя дала згоду на його арешт. З 27 травня 2023 року екс-суддя перебував у СІЗО без можливості внесення застави.

Поки тривало розслідування, Тандир продовжував отримувати суддівську зарплату — близько 63 тисяч гривень на місяць. У грудні 2023 року він розлучився з дружиною та переоформив на неї все майно. Слідство розцінило це як спробу виведення активів. У квітні 2024 року Тандир, посилаючись на статус офіцера запасу, просив дозволити йому мобілізацію. Суд відмовив.

Досудове розслідування завершили вже в серпні 2023 року. Матеріали передали до суду. Однак розгляд по суті затягнувся — типова ситуація для складних справ із високим суспільним інтересом. За цей час запобіжний захід продовжували неодноразово: у жовтні 2023-го, лютому, квітні, липні 2024-го та далі.

• Серпень 2024 року — Вища рада правосуддя звільнила Тандира з посади судді за вчинення серйозного дисциплінарного проступку.
• Упродовж усього періоду захист неодноразово просив пом’якшити запобіжний захід або відпустити під особисті зобов’язання.
• Слідство продовжувало збирати докази, включно з показаннями свідків і результатами додаткових експертиз.

Для звичайної людини, далекої від юридичних тонкощів, важливо розуміти: тримання під вартою без застави — це винятковий захід. Його застосовують, коли є ризик втечі, впливу на свідків або продовження злочинної діяльності. У справі Тандира слідство та прокуратура роками переконували суд, що такі ризики зберігаються.

Рішення ЄСПЧ і поворот 2026 року

У січні 2026 року Європейський суд з прав людини виніс рішення за скаргою Тандира. Страсбург визнав, що тривале тримання екс-судді під вартою без альтернативи порушує статтю 5 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Україні приписали виплатити Тандиру 2100 євро компенсації моральної шкоди та 250 євро судових витрат.

Це рішення не означає визнання невинуватості Тандира в основній справі. ЄСПЧ розглядав виключно питання дотримання права на свободу та особисту недоторканність під час досудового ув’язнення. Навіть обвинувачений у тяжкому злочині має право на те, щоб держава обґрунтовувала необхідність його ізоляції.

Вже 28 січня 2026 року Святошинський районний суд Києва дозволив Тандиру вийти під заставу в розмірі майже 120 мільйонів гривень. 17 лютого Київський апеляційний суд зменшив цю суму до приблизно 20 мільйонів гривень. Захист продовжував наполягати на ще м’якшому заході — аж до особистих зобов’язань. На момент останніх доступних даних питання про фактичне внесення застави та звільнення залишалося відкритим.

Нові підозри: схема з квартирами померлих

У травні 2026 року ДБР повідомило про нову підозру щодо екс-судді. За версією слідства, Тандир входив до організованої злочинної групи, яка займалася незаконним заволодінням квартирами померлих або тривало відсутніх власників у Київській та Одеській областях. Зловмисники використовували підроблені документи та фіктивні схеми переоформлення. За попередніми даними, групі вдалося заволодіти п’ятьма квартирами.

Це обвинувачення стало логічним продовженням історії людини, яка, на думку слідства, роками вміло користувалася прогалинами в системі — спочатку закриваючи справи про п’яних водіїв, а пізніше, можливо, застосовуючи юридичні знання та зв’язки вже в особистих цілях. Нова справа розслідується паралельно з основним кримінальним провадженням про смертельну ДТП.

Суспільний резонанс і уроки для системи

Справа Тандира сколихнула Україну не лише через тяжкість наслідків. Вона стала дзеркалом, у яке зазирнуло суспільство: суддя, зобов’язаний бути взірцем законопослушності, сам сів за кермо п’яним і вбив молодого захисника країни. Родина Бондаренка вимагала справедливого суду. Активісти та журналісти нагадували про попередню практику Тандира щодо «закриття» справ про нетверезих водіїв.

Для новачків у юридичних питаннях варто пояснити кілька ключових понять. Вища рада правосуддя — це незалежний орган, який вирішує долю суддів: призначає, звільняє, дає згоду на арешт. ДБР — спеціальний орган, що розслідує злочини високопосадовців і суддів. ЄСПЧ — міжнародний суд у Страсбурзі, куди можна звернутися, якщо національна система, на думку заявника, порушила базові права людини.

Справа показала й інший бік: навіть в умовах війни та високої суспільної напруженості держава зобов’язана дотримуватися процедур. Тривале тримання під вартою без застави, якщо воно не обґрунтоване конкретними ризиками, може бути визнано порушенням міжнародних стандартів. Це не виправдання провини — це вимога до якості роботи правоохоронної та судової систем.

Історія судді Тандира ще не завершилася. Основна справа про смертельну ДТП продовжує розглядатися, паралельно йде розслідування за новою схемою. Суспільство стежить за кожним кроком — і не лише через жагу сенсацій. Люди хочуть бачити, що закон працює однаково для всіх: і для звичайного водія, і для того, хто раніше сам цей закон застосовував. У цьому, мабуть, головний суспільний запит, народжений трагедією на блокпосту вночі проти 26 травня 2023 року.