Скільки ракет у Росії: актуальні запаси та виробництво у 2026

Російський ракетний арсенал у 2026 році залишається одним із найбільш обговорюваних питань військової аналітики. За оцінками української військової розвідки, запаси основних далекобійних ракет коливаються в діапазоні від півтори до двох тисяч одиниць ударних засобів різного типу, при цьому щомісячне виробництво дає змогу підтримувати інтенсивність ударів без повного вичерпання резервів. Цифри змінюються залежно від періоду інтенсивних обстрілів і темпів випуску на заводах, але загальна картина показує стійку здатність Москви поповнювати арсенал.

Ключові типи — балістичні «Іскандер-М», крилаті «Калібр» і Х-101, гіперзвукові «Кинжал» і «Циркон» — продовжують залишатися основою ударної потужності. При цьому значна частина зенітних ракет С-300/С-400 переобладнана для ударів по наземних цілях, що суттєво розширює можливості.

Загальна картина ракетного арсеналу Росії

Точні цифри щодо російських запасів завжди залишаються приблизними. Офіційна Москва їх не публікує, а незалежні оцінки спираються передусім на дані Головного управління розвідки України. Станом на середину 2025 — початок 2026 року сукупний запас далекобійних ракет оцінювався приблизно в 1950–2500 одиниць, якщо враховувати основні ударні типи та переобладнані зенітні ракети.

Після періодів особливо інтенсивних обстрілів, як у липні 2026-го, окремі позиції помітно просідали. «Іскандер-М» у певний момент опускався нижче 200 одиниць, а потім знову підростав завдяки виробництву. Це не означає, що арсенал на межі вичерпання. Швидше, російська промисловість навчилася працювати в режимі «виробив — одразу застосував», залишаючи недоторканий запас для стратегічних цілей.

Окремо варто згадати ядерний компонент. За даними Bulletin of the Atomic Scientists та інших західних аналітичних центрів, Росія має приблизно 4300–4400 боєзарядів, з яких близько 1700 розгорнуті на стратегічних носіях. Однак для розуміння поточної ситуації значно важливіші звичайні високоточні ракети, які щодня застосовуються в конфлікті.

Основні типи ракет та їхні приблизні запаси

Розберемо ключові системи, які визначають ударний потенціал.

Балістичні ракети «Іскандер-М» (9М723) залишаються наймасовішим і найнебезпечнішим засобом. У пікові моменти 2025 року їхній запас доходив майже до 600 одиниць. До квітня–травня 2026-го оцінка знизилася приблизно до 200, а до середини липня — трохи вище 100. При цьому виробництво тримається на рівні 50–70 ракет на місяць. Північна Корея додатково постачає KN-23 — їх зазвичай налічують 50–60 штук.

Крилаті ракети «Калібр» (3М-14) традиційно тримаються в районі 400–460 одиниць. Виробництво — 25–40 штук щомісяця. Х-101, які запускають стратегічні бомбардувальники Ту-95 і Ту-160, у різні періоди оцінювалися від 120 до 300+. Зараз виробництво Х-101 — одне з найвищих: до 60–70 одиниць на місяць.

«Кинжал» (Х-47М2) — гіперзвукова аеробалістична ракета. Запас зазвичай тримається близько 100 одиниць, хоча наприкінці 2025-го він був помітно нижчим. Виробництво скромніше — 7–15 ракет на місяць. «Циркон» і «Онікс» разом дають кілька сотень одиниць. «Циркон» особливо цінують за швидкість, але річний план виробництва оцінюється скромно — близько 30 штук.

Переобладнані ракети для С-300/С-400 (РМ-48У) додають ще сотні одиниць. Їх активно використовують як балістичні засоби ураження наземних цілей.

Дані таблиці ґрунтуються на оцінках української військової розвідки та аналітичних оглядах 2025–2026 років.

Важливо розуміти: цифри — це оцінки, а не точний складський облік. Вони змінюються щомісяця залежно від інтенсивності застосування та успіхів виробництва.

Темпи виробництва: як Росія тримає темп

Російський військово-промисловий комплекс зумів адаптуватися до умов війни. Якщо на початку конфлікту виробництво вимірювалося десятками ракет на місяць за всіма типами, то зараз лише «Іскандерів» і Х-101 разом випускають понад сотню. Загальний щомісячний випуск ударних ракет оцінюється в 150–200 одиниць.

Це дає змогу не лише відновлювати втрати, а й іноді нарощувати запаси. Особливо помітно зросло виробництво Х-101 — раніше воно було скромнішим. «Іскандер-М» стабільно тримає 50–70 ракет на місяць. Складніші системи на кшталт «Кинжала» і «Циркона» випускаються помітно повільніше.

Північнокорейські постачання KN-23 та іранські дрони доповнюють картину, але саме вітчизняне виробництво залишається основою. Санкції ускладнюють доступ до деяких компонентів, проте повної ізоляції не сталося. Паралельний імпорт і власні розробки дають змогу підтримувати випуск.

У липні 2026 року Росія вперше за тривалий час випустила по Україні більше балістичних ракет, ніж виробляє за місяць. Це сигнал, що командування готове витрачати накопичені резерви заради досягнення тактичних цілей. Однак навіть у цьому випадку запаси не обнулилися.

Стратегічні ракети та ядерний потенціал

Коли кажуть «скільки ракет у Росії», часто мають на увазі не лише тактичні, а й стратегічні системи. Міжконтинентальні балістичні ракети — це окрема розмова. За відкритими оцінками, у розпорядженні РВСН перебуває близько 300–330 пускових установок із ракетами «Ярс», «Тополь-М», залишками «Воєводи» та перспективним «Сарматом».

Морська складова — підводні човни проєктів «Борей» і «Дельта» з ракетами «Булава» і «Синева». Стратегічна авіація — Ту-160 і Ту-95 із крилатими ракетами Х-101/Х-555. Загальний ядерний арсенал перевищує 4000 боєзарядів. Ці системи майже не задіяні в поточному конфлікті й являють собою інструмент стримування.

Поява «Орешника» — ракети середньої дальності — додала новий елемент. Поки її запаси оцінюються скромно — до десяти одиниць. Серійне виробництво лише розгортається.

Що впливає на реальні можливості

Запаси — це ще не все. Важливі пускові установки, розвідка, планування та можливості протиповітряної оборони противника. У Росії близько 160 пускових установок «Іскандер», але не всі вони зосереджені біля кордонів України. Частина розосереджена територією країни.

Якість ракет теж неоднорідна. Частина систем страждає від проблем із точністю та надійністю, особливо після переходу на спрощені комплектуючі. Проте масовість і різноманітність носіїв дають змогу створювати серйозне навантаження на будь-яку систему ППО.

За моїм досвідом аналізу відкритих даних за останні роки, російська сторона навчилася балансувати між інтенсивністю ударів і збереженням резерву. Повного вичерпання арсеналу в найближчій перспективі не простежується.

Виробництво дронів-камікадзе («Герань-2» та аналоги) вимірюється вже тисячами одиниць і суттєво доповнює ракетні удари, створюючи комбіновані атаки.

Динаміка останніх місяців

Весна і літо 2026 року показали цікаву картину. Після відносно спокійних періодів слідували масовані удари, після яких запаси окремих типів помітно просідали. Потім виробництво частково відновлювало рівень. Особливо показовий липень, коли витрата балістики перевищила місячний випуск.

Це не катастрофа для російського арсеналу, але сигнал, що темп може бути нестійким. Якщо інтенсивність збережеться на такому рівні тривалий час, резерви почнуть танути швидше, ніж раніше. Однак поточні виробничі потужності дають змогу Москві продовжувати тиск.

Аналітики зазначають, що Росія віддає перевагу берегти дорожчі та складніші системи («Кинжал», «Циркон»), частіше використовуючи «Іскандери» та переобладнані зенітні ракети. Це раціональний підхід з військової точки зору.

Російський ракетний потенціал у 2026 році залишається значним. Кілька сотень балістичних і крилатих ракет основних типів, постійне виробництво та здатність комбінувати засоби ураження роблять його інструментом, з яким доводиться рахуватися. Цифри продовжуватимуть змінюватися, але загальна здатність завдавати ударів зберігається.