Чоловік Камалії Мохаммад Захур: шлях студента-металурга до мільярдера та хранителя сімейних уз

Мохаммад Захур — британсько-український підприємець пакистанського походження, який понад п’ятдесят років тому приїхав в Україну за стипендією і назавжди пов’язав з нею свою долю. Його шлюб зі співачкою Камалією, укладений у 2003 році, тривав два десятиліття, подарував світові близнят Арабеллу і Мірабеллу та спільний благодійний фонд, а після офіційного розлучення у 2023 році перетворився на зріле співіснування під одним дахом, де головне — благополуччя дітей і взаємна повага.

Ця історія — про людину, яка будувала сталеві імперії, продавала їх на піку за мільярд доларів, інвестувала в медіа і культуру, активно підтримувала Україну в найскладніші часи й при цьому зберігала здатність визнавати помилки та змінюватися. Захур уособлює рідкісне поєднання східної наполегливості, радянської загартованості та української відкритості, а його особисте життя показує, як навіть після розриву можна зберігати тепло і відповідальність.

У деталях його біографії, бізнес-рішеннях, сімейних випробуваннях і громадській позиції розкривається набагато більше, ніж просто «чоловік відомої співачки». Це портрет людини, яка вміє програвати і вигравати з гідністю, будувати мости між культурами і поколіннями.

Від Карачі до Донецька: як гартувався характер майбутнього мільярдера

1 серпня 1955 року в Карачі, в родині державного службовця, народився Мохаммад Захур. Хлопчик ріс активним: захоплювався крикетом, хокеєм на траві, баскетболом, гімнастикою, тенісом і легкою атлетикою, колекціонував марки і навіть співав. Ці різноманітні інтереси згодом допомогли йому легко знаходити спільну мову з людьми з найрізноманітніших кіл.

У 1974 році дев’ятнадцятирічний Захур отримав державну стипендію Пакистану і вирушив до Радянської України вивчати металургію в Донецькому національному технічному університеті. Холодні зими Донбасу, незнайома мова і нова культура стали серйозним випробуванням для юнака зі спекотного Карачі. Він не просто адаптувався — він закохався в цю землю. Після закінчення працював на Pakistan Steel, найбільшого металургійного комбінату країни, а під час афганської війни переїхав до Москви, де очолив Пакистанський торговий дім.

У 1991 році, вже в незалежній Україні, Захур заснував компанію MetalsRussia, згодом перейменовану на ISTIL (International Steel and Tube Industries Limited). Він почав з торгівлі сталлю з країн СНД і швидко розширив географію на Азію, Близький Схід, Європу і Північну Америку. У 2007 році в тому ж ДонНТУ він захистив кандидатську дисертацію на тему вдосконалення технології виробництва трубних заготовок — рідкісний приклад, коли успішний бізнесмен повертається до науки вже в зрілому віці.

Мільярд на піку і диверсифікація: уроки бізнес-стратегії

Ключовий момент кар’єри настав у квітні 2008 року. На піку світових цін на метали Захур продав Донецький електросталеплавильний завод російському інвестору за один мільярд доларів. Це рішення дозволило йому вчасно вийти з циклічного бізнесу і спрямувати капітал у нові сфери. Багато хто тоді ще не бачив наближення глобальної кризи, але чуття Захура спрацювало бездоганно.

Після продажу ISTIL Group почала інвестувати в нерухомість, готельний бізнес, медіа, супутникове телебачення, енергетику і виробництво пластику. Серед помітних придбань — англомовна газета Kyiv Post і київський готель «Лейпциг». Згодом Захур запустив платформу Xtra TV, яка пізніше змінила власника. У 2011 році він став співзасновником української музичної премії YUNA — проєкту, який об’єднав шоу-бізнес і меценатство.

Особливе місце в його діяльності посідають медіа. Видаючи Kyiv Post, Захур вкладався в незалежну англомовну журналістику, яка розповідала світові про події в Україні. Це було не просто вкладення — це позиція людини, яка давно вважала Україну своїм домом.

Ця таблиця показує, наскільки чітко Захур вибудовував етапи життя: від освіти і важкої промисловості до диверсифікованого портфеля і громадської діяльності. Кожне рішення було продиктоване не лише розрахунком, а й глибоким розумінням контексту.

Зустріч, яка змінила все: кохання, весілля і народження близнят

У 2003 році шляхи Захура і молодої співачки Наталії Шмаренкової (Камалії) перетнулися. За різними спогадами, знайомство відбулося або в Донецьку під час підготовки концерту до Дня металурга, або в Києві. Камалія пізніше зізнавалася, що закохалася з першого погляду. Різниця у віці становила близько 22 років, але їх об’єднували енергія, амбіції і бажання будувати щось більше, ніж просто шлюб.

Весілля пройшло швидко і скромно за мірками мільярдера. Камалія продовжувала кар’єру, Захур — бізнес. Десять років пара чекала дітей. У 2013 році на світ з’явилися довгоочікувані близнята — Арабелла («відповідь на молитву») і Мірабелла («чудова красуня»). Їх поява стала справжнім святом для батьків і символом того, що навіть після тривалих випробувань мрії збуваються.

Родина активно займалася благодійністю. У 2014 році вони створили фонд Kamaliya & Mohammad Zahoor Charitable Foundation. Фонд проводив щорічні благодійні вечори, збирав кошти на обладнання для дитячої кардіохірургії в Києві (у 2017 році — 50 тисяч доларів за один вечір), підтримував дитячі будинки в Донецьку та інших містах, фінансував проєкти в Пакистані — будівництво університету в Таксілі і кардіологічного центру в Равалпінді, допомогу жертвам землетрусу 2005 року.

Спортивна і культурна спадщина: як Захур підтримував Україну

Захур ніколи не обмежувався лише бізнесом і сім’єю. ISTIL став генеральним спонсором Федерації хокею України, фінансував національні, молодіжні та юнацькі збірні. Він підтримував жіночу гандбольну команду «Академія» і щороку організовував літній турнір з крикету для іноземців, які живуть в Україні. Ці проєкти допомагали зберігати і розвивати спортивну інфраструктуру та створювали простір для міжнародного спілкування.

Особливо яскраво його прив’язаність до України проявилася після повномасштабного вторгнення. З перших днів Захур надавав фінансову і організаційну підтримку захисникам. Камалія неодноразово згадувала, що чоловік витратив понад мільйон євро на допомогу армії і постраждалим. Хоча деякі гучні заяви про купівлю винищувачів не підтвердилися незалежними перевірками, факт масштабної допомоги залишається незаперечним. Людина, яка прожила в Україні більше півстоліття, сприймала її біль як свій.

Випробування розлученням і нова форма близькості

У квітні 2023 року Камалія публічно оголосила про розставання після двадцяти років шлюбу. Причиною, за її словами, стали тривалі конфлікти з донькою Захура від попереднього шлюбу — Тетяною. Напруга особливо загострилася, коли Камалія чекала близнят. Складні стосунки з падчеркою, ревнощі і непорозуміння підточували сімейний фундамент.

У 2025 році сам Захур в інтерв’ю відверто розповів, що зраджував у шлюбі: «Коли мене зловили — було соромно». Це зізнання пролунало несподівано і по-людськи. Замість виправдань — просте визнання провини.

І все ж пара не розійшлася в класичному сенсі. Станом на 2025–2026 роки вони продовжують жити під одним дахом, разом їздять відпочивати, відвідують заходи і разом виховують доньок. Діти, за словами Захура, тривалий час не знали всіх деталей розлучення — батьки свідомо зберігали для них відчуття стабільності. Це не традиційне розлучення і не повне примирення, а усвідомлений вибір дорослих людей, які ставлять інтереси дітей вище власних образ і амбіцій.

Саме ця здатність зберігати повагу і практичну близькість після офіційного розриву робить історію Захура і Камалії особливо сучасною і людяною.

Музика, позиція і особисті зміни 2025–2026 років

У квітні 2026 року Захур розповів, що повністю відмовився від прослуховування російської музики, яка раніше була в його плейлистах. Цей крок став символічним відображенням його громадянської позиції. Людина, яка десятиліттями жила між культурами, чітко позначила, на чиєму вона боці в історичному протистоянні.

Він продовжує писати колонки для Kyiv Post, бере участь у проєктах з відродження українського культурного спадку і залишається помітною фігурою в громадському житті. Його доньки-підлітки ростуть в атмосфері, де поважають і українські традиції, і пакистанське коріння батька. В одній із публікацій Захур згадував, що в дівчат зручні паспорти, які дозволяють вільно подорожувати і відчувати себе частиною кількох світів.

Що залишається за кадром: уроки одного незвичайного життя

Історія чоловіка Камалії — це не лише хроніка успіхів і сімейних перипетій. Це приклад того, як людина з іншої країни може стати частиною української тканини, не втрачаючи своєї ідентичності. Захур приїхав студентом, вивчив мову, захистив дисертацію, побудував бізнес, який вплинув на промисловість регіону, і десятиліттями вкладався в благодійність, спорт і медіа.

Його шлях вчить вчасно приймати рішення — продавати, коли ринок на піку, диверсифікувати ризики, повертатися до освіти в будь-якому віці. Сімейна історія показує, що навіть після серйозних помилок і конфліктів можна обрати шлях не руйнування, а збереження того хорошого, що було створено за роки разом. А підтримка України в критичний момент — це не піар, а природне продовження життя людини, яка давно вважає цю країну своїм домом.

Сьогодні, у 2026 році, Мохаммад Захур залишається активним, публічним і, судячи з усього, все ще глибоко пов’язаним з людьми і проєктами, які він створював десятиліттями. Його історія триває — не як сенсація, а як живий, складний і дуже людяний розповідь про вибір, відповідальність і вміння рухатися вперед, навіть коли все змінюється навколо.