Ормузька протока на карті: артерія світової нафти

Ормузька протока — це вузький морський прохід на південному заході Азії, який з’єднує замкнуту Перську затоку з Оманською затокою, а через неї — з Аравійським морем та безмежним Індійським океаном. На карті вона виглядає обманливо скромно: блакитна смужка шириною в кілька десятків кілометрів між скелястим іранським берегом на півночі та виступом Аравійського півострова на півдні. Але ця смужка тримає за горло майже всю енергетику Близького Сходу.

Координати протоки — приблизно 26°34′ північної широти та 56°15′ східної довготи. Північне узбережжя повністю контролює Іран (провінція Хормозган), а південний берег поділяють Об’єднані Арабські Емірати та невеликий ексклав Оману — гористий півострів Мусандам. Свою назву протока отримала від острова Хормоз і давнього торговельного царства Ормуз, чиї купці століттями тримали в руках нитки прянощів, перлин і шовку.

Через ці вузькі води щодня проходить близько 20 мільйонів барелів нафти — приблизно п’ята частина всього морського нафтового обміну планети, і обійти їх без величезних втрат практично неможливо.

Де розташована Ормузька протока на карті

Щоб швидко знайти протоку, спрямуйте погляд від Аравійського півострова на схід: там, де узбережжя ОАЕ раптово повертає на північ і майже впирається в іранський берег, і затиснутий цей вузол. Північніше лежать іранські порти Бендер-Аббас і великий острів Кешм, південніше — оманський Хасаб, схований серед фіордів Мусандама. Протока вигинається дугою, і суднам доводиться буквально обминати іранські острови, щоб вийти в спокійні води Оманської затоки.

Ці острови — окрема глава. Кешм, Хормоз, Ларак і Хенгам належать Ірану і нависають над фарватером, мов сторожові вежі. Трохи західніше лежать спірні клаптики суші — Абу-Муса та острови Великий і Малий Томб, які адмініструє Іран, але на які претендують і ОАЕ. Їхнє розташування пояснює, чому контроль над протокою — це не лише географія, а й десятиліття дипломатичних тертя.

Розміри, ширина та судноплавні коридори

Головна особливість Ормуза — його вузькість. У найтіснішому місці береги Ірану та Оману розділяє всього 33–39 кілометрів, а реальні судноплавні коридори ще вужчі. За міжнародною схемою розподілу руху тут прокладено дві смуги — для суден, що входять, і для тих, що виходять, кожна близько 3,7 км, плюс буферна зона між ними. Танкер-гігант проходить це «вузьке горло» менше ніж за годину, але саме ця тіснота перетворює будь-який інцидент на глобальну проблему.

Ці цифри показують парадокс Ормуза: на папері він здається досить широким, але придатний для супертанкерів глибоководний коридор стиснутий до лічених кілометрів. За даними Міжнародного енергетичного агентства, саме тому навіть один заглохлий посеред фарватеру велетень здатен перекрити рух для десятків інших суден.

Чому протоку називають вузьким горлом світової енергетики

Перська затока — це сейф світової нафти, але в цього сейфа лише одні двері, і ці двері — Ормузька протока. Для танкерів з ОАЕ, Катару, Бахрейну, Кувейту, Іраку та значної частини Саудівської Аравії іншого морського виходу у світовий океан просто немає. Саудитам пощастило трохи більше: в них є трубопровід і порти на Червоному морі. Іншим діватися нікуди — тільки через Ормуз.

Список показує, наскільки різноманітна залежність від цього вузького проходу: йдеться не лише про пальне для авто, а й про газ для опалення європейських домівок та про добрива, без яких просідають урожаї зернових. Варто руху тут завмерти — і хвиля подорожчання охопить буквально все, від електрики до хліба.

Кому належить протока та її правовий статус

Формально води протоки поділені між Іраном та Оманом по серединній лінії, і обидві країни заявляють територіальне море шириною 12 морських миль — тобто майже весь фарватер лежить у чиїхось територіальних водах. Однак Конвенція ООН з морського права 1982 року відносить Ормуз до проток, що використовуються для міжнародного судноплавства. Це дає всім суднам світу право транзитного проходу, яке прибережні держави не вправі ні забороняти, ні призупиняти.

Тонкість у тому, що Іран підписав конвенцію, але так і не ратифікував її, і трактує свої права на протоку ширше, ніж більшість морських держав. Саме з цього протиріччя народжуються періодичні погрози «перекрити Ормуз» — і саме тому юристи сперечаються, наскільки такі дії законні.

Ормузька протока на карті світових конфліктів

Історія цих вод сповнена пороху. На початку XVI століття португальці під командуванням Афонсу де Албукеркі захопили острів Хормоз і тримали морський ключ до Затоки понад століття. У 1971 році, щойно британці пішли з регіону, Іран зайняв спірні острови біля входу в протоку. А під час ірано-іракської війни 1980-х розгорнулася так звана «танкерна війна», коли обидві сторони атакували нафтовози просто в протоці та поблизу.

Сучасна глава виявилася найдраматичнішою. З кінця лютого 2026 року, після ударів США та Ізраїлю по Ірану та загибелі верховного лідера, Тегеран відповів фактичною блокадою протоки: попередженнями по радіо, атаками на судна, морськими мінами.

До весни 2026 року судноплавство через Ормуз впало більш ніж на 90%, ціни на нафту марки Brent уперше за чотири роки перевалили за 100 доларів і піднімалися до 126, а в Перській затоці застрягли близько двох тисяч суден і двадцяти тисяч моряків.

Як повідомляє Al Jazeera, криза стала найбільшим потрясінням для світової енергетики з часів нафтових шоків 1970-х. США запровадили морську блокаду іранських портів, утворилася ситуація «подвійної блокади», а десятки країн — від Франції та Британії до Індії та Японії — обговорювали, як повернути суднам безпечний прохід. Україна, до речі, запропонувала свій досвід: саме завдяки коридору в Чорному морі Київ зміг зберегти роботу портів під обстрілами, і ця модель супроводження суден викликала інтерес у переговорників щодо Ормуза.

Чи можна обійти Ормузьку протоку

Повністю замінити протоку поки не вдається, але обхідні шляхи існують. Головні з них:

• Саудівський трубопровід «Схід — Захід» до порту Янбу на Червоному морі;
• трубопровід ОАЕ до порту Ель-Фуджайра, який виходить одразу в Оманську затоку;
• іракський маршрут Кіркук — Джейхан через територію Туреччини до Середземного моря;
• глибоководні порти Оману — Дукм, Салала та Сохар — осторонь від вузького горла.

Біда в тому, що сумарна потужність цих трубопроводів — близько 9 мільйонів барелів на добу, тоді як через протоку проходить до 20 мільйонів. Інакше кажучи, обхідні шляхи здатні врятувати менше половини потоку, та й Червоне море залишається вразливим для атак. Повноцінної заміни Ормузу географія просто не передбачила.

Ормузька протока залишається тією точкою на карті, де сходяться геологія, економіка та велика політика. Вузька смуга води, яку танкер перетинає за годину, визначає ціну пального на іншому кінці земної кулі та баланс сил між найбільшими державами. Поки майже вся нафта Затоки залежить від цих єдиних дверей, будь-хто, хто тримає руку на їхній стулці, тримає й пульс світової економіки — і саме тому кожен сантиметр цього проходу так ревниво нанесений на карти військових штабів, страхових компаній і нафтових трейдерів по всьому світу.