День пам’яті та перемоги над нацизмом в Україні: від радянського міфу до чесної пам’яті

Ви не повірите, але ще зовсім недавно — лише кілька років тому — Україна святкувала розгром нацизму разом з усім пострадянським простором. Потім усе змінилося. Сьогодні ми відзначаємо День пам’яті та перемоги над нацизмом 8 травня — дату, яка символізує не радянський парад, а справжню історію українського народу та його роль у боротьбі проти Третього Рейху. Це не просто зміна дати в календарі. Це емоційний поворот, що відображає, як Україна переосмислює власну історію, відмовляючись від пропаганди та обираючи правду.

Коли в червні 2023 року президент Володимир Зеленський підписав закон про встановлення 8 травня як офіційного державного свята, багато хто не одразу збагнув глибину цього рішення. На поверхні — просто перенесення дати. Насправді це було визнанням того факту, що радянський міф про Перемогу десятиліттями применшував справжній масштаб українського внеску та української трагедії. Україна не просто брала участь у Другій світовій війні. Україна, по суті, заплатила за європейське визволення кров’ю мільйонів своїх громадян.

Але давайте розберемося крок за кроком: чому дві дати, чому вони відрізняються, і що це означає для нас сьогодні, у 2026 році, коли історія знову кинула виклик українському народу.

Складна математика часу та дві капітуляції

Історія не любить спрощень. Німецька капітуляція відбулася не один раз, а двічі — і обидві дати залишаються важливими для різних країн. Увечері 8 травня 1945 року о 22:43 за середньоєвропейським часом у Карлсхорсті (в СРСР уже настало 9 травня) союзники та переможена Німеччина підписали другий, остаточний Акт про беззастережну капітуляцію. :antCitation[]{citations="b3f3790f-ce55-46e7-8b85-87056aa8e3fd" injected="space"} Технічно, з західної точки зору, це було ще ввечері 8 травня. Але часові пояси — річ дивна: на сході годинники вже показували 9 травня. Саме цим розходженням скористався Сталін, щоб відокремити «радянську перемогу» від західної, перетворивши 9 травня на монополію СРСР.

Декада між капітуляцією та справжньою перемогою символізує ідеологічний розкол, який проіснував майже вісімдесят років. Захід вшановував пам’ять 8 травня, у день підписання Акта про капітуляцію Німеччини. СРСР (і пізніше Росія) наполягали на 9 травня, створивши культ парадів, мілітаристського пафосу та виключно російської ролі в перемозі. Україна десятиліттями опинилася затиснутою між двома наративами, не маючи власного голосу.

Від радянського Дня Перемоги до справжньої пам’яті: як Україна відновила історичну правду

Наприкінці травня 2023 року Верховна Рада України прийняла закон, який скасував обидва попередні свята — 8 травня як День пам’яті та примирення і 9 травня як День перемоги над нацизмом у радянському форматі — та встановила нове державне свято 8 травня під назвою «День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939−1945 років». :antCitation[]{citations="bb690af2-befe-41df-9cb4-21d4e5dcd16f" injected="space"} Володимир Зеленський підписав цей закон у червні того ж року, і в 2024 році Україна вперше відзначила цей день у новому форматі.

Це рішення не випадково збіглося з російською агресією 2022 року. Війна поставила українців обличчям до історії: якщо ми розуміємо, що Росія окупує нас і захоплює наші землі, як ми можемо святкувати «спільну радянську перемогу» з тією ж Росією? Це було б знущанням над логікою, чесністю та пам’яттю. У той час як 9 травня стало Днем Європи в Україні згідно з указом президента №266/2023, Україна офіційно закріпила 8 травня як день пам’яті загиблих у Другій світовій війні та перемоги над нацизмом.

Це був не просто геополітичний маневр. Це була глибоко особиста трансформація національної ідентичності. Україна обрала правду замість пропаганди, пам’ять замість свят, скорботу замість тріумфалізму.

Україна заплатила по рахунку: ціна, яка перевищує уяву

Україна зазнала катастрофічних втрат у Другій світовій війні: за даними Українського інституту національної пам’яті, понад 9 мільйонів українців загинули у війні та окупації, з них близько половини — мирні жителі. Для довідки: тоді населення України становило приблизно 40 мільйонів. Це означає, що кожен четвертий українець не пережив війну.

Україна зазнала найбільших збитків серед усіх республік СРСР, оскільки її територія стала основною ареною бойових дій, де діяло від 50% до 75% усіх дивізій Вермахту. Вся вона була повністю окупована протягом кількох років, а війна прокотилася нею двічі: під час наступу та відступу нацистської Німеччини. :antCitation[]{citations="58d241d9-289b-4e90-bcfa-9fe7d73dabf3" injected="space"} Україна в результаті Другої світової війни зазнала матеріальних втрат у розмірі понад 45% від збитків усього Радянського Союзу.

Це не просто цифри. Реальні будинки, зруйновані дощенту. Майже 700 українських міст і 28 тисяч сіл були зруйновані, 550 промислових підприємств вивезено, незліченна кількість історичних і культурних цінностей знищено або пограбовано. :antCitation[]{citations="68e6e26a-a26d-4314-a004-b79784d2a73c" injected="space"} Пронизливо про цю трагедію написала американська газета The Saturday Evening у січні 1945 року: «Союзники виграли війну, але рахунок заплатила Україна». Це не була поезія. Це була констатація факту.

У 1944 році кожен третій боєць Червоної армії був українцем, а в піхотних підрозділах 1–4 Українських фронтів українці становили від 60 до 80% особового складу. :antCitation[]{citations="c1a94e26-baa1-4773-838a-8154829b6e87" injected="space"} Іронічно, що під час урочистого прийому в Кремлі 24 травня 1945 року Сталін виголосив тост за «російський народ», назвавши його «найвеличнішою нацією» та «керівною силою» перемоги — слова, які навмисно відсували на другий план внесок українців, білорусів та інших народів.

Червоний мак замість брехні: як Україна обрала новий символ пам’яті

Символи мають набагато більше значення, ніж здається. Довгі роки в Україні використовували так звану георгіївську стрічку — оранжево-чорну смужку, яка стала нерозривно пов’язаною з радянським культом війни. У 2017 році в Україні заборонили «георгіївську стрічку», яка раніше використовувалася на заходах, але з 2014 року ця стрічка стала ознакою сепаратизму та російської агресії. :antCitation[]{citations="032e0a1d-7e75-438b-a66a-b0f24abfb0a7" injected="space"} На зміну їй прийшов червоний мак — квітка з глибоким історичним значенням і міжнародним визнанням.

Дизайн червоного маку розробили за ініціативи Українського інституту національної пам’яті та Національної телекомпанії України. Автором символу є харківський дизайнер Сергій Мішакин, і графічне зображення є своєрідною алюзією: з одного боку воно уособлює квітку маку, з іншого — кривавий слід від кулі. :antCitation[]{citations="86512ba1-2252-4e3a-9c47-7357ab3f85ce" injected="space"} Це не святковий символ. Це символ болю, пам’яті та честі.

Червоний мак пов’язаний з поезією канадського військового лікаря Джона Маккрея «На полях Фландрії», написаною в 1915 році після Першої світової війни. В Європі та Північній Америці червоний мак уже понад століття слугує символом вдячності полеглим воїнам. Разом з червоним маком Україна прийняла й гасло: «Ніколи знову» — обіцянку собі та світу, що ці жахи не повторяться. За словами директора Національної телекомпанії України Зураба Аласанії, «потрібно було щось знакове, що символізувало б не свято, яким війна не може бути за визначенням, а пам’ять і скорботу».

2026: коли історія повторюється, але ми вже озброєні правдою

Сьогодні, у 2026 році, День пам’яті та перемоги набуває ще більшого значення. Росія знову веде війну проти України. Знову гинуть люди. Знову руйнуються міста. І знову Україна не може мовчати — бо мовчання означало б зречення від власної історії та ізоляцію від європейської спільноти, яка також відзначатиме цю дату.

Перехід з 9 травня на 8 травня став актом деколонізації — відмовою від спадщини, яку використовували не для вшанування героїв, а для виправдання агресії, викривлення фактів і монополізації історії однією країною. Україна повернула собі право на власне розуміння минулого, на власні символи, на власну траву пам’яті. 8 травня більше не звучить як «День Перемоги» в радянському сенсі. Це «День пам’яті та перемоги над нацизмом» — чесне, скорботне, людське визнання того, що сталося, і обіцянка, що ми пам’ятаємо.

Коли ви побачите червоний мак у руках українця 8 травня, це не буде святковим символом тріумфу. Це буде мовчазна шана: поряд із квіткою — пам’ять про мільйони, насамперед українців, які поклали життя. Пам’ятати — це не святкувати війну. Це означає поважати правду, зберігати гідність полеглих і обіцяти майбутньому, що ми не дозволимо нікому переписати нашу історію ще раз.

Україна обрала шлях Європи. Обрала честь замість пропаганди. І кожен червоний мак — це символ цього вибору, цієї пам’яті, цієї обіцянки «ніколи знову».